- Деталі
-
Опубліковано: Субота, 03 грудня 2011, 00:15
-
Автор: Тетяна Кара-Васильєва, Алла Чорноморець
До Середнього Подніпров'я належать райони, розташовані вздовж середньої течії Дніпра, за сучасним адміністративним поділом сюди входять Київська, Полтавська, Чернігівська, Житомирська, Сумська, Черкаська, Харківська, Кіровоградська та Луганська області. Середнє Подніпров'я — центр давньоруської народності, де формувалася українська нація.
Цей регіон відігравав значну роль у політичному та економічному розвиткові нашого народу, а також посідав провідне місце в культурному житті. Саме тут відбувалося формування української літературної мови, сконцентрувалися й найяскравіше виявилися основні риси культури та побуту українського народу.
Провідне місце на Середньому Подніпров'ї посідають полтавські вишивки. Ніжна колірна гама, різноманітні деталізовані орнаментальні мотиви — усе це надає одягові святковості. Основний художній ефект полягає у співвідношенні відтінків пастельних тонів. Більш поширені на Полтавщині відтінки голубого, вохристого*, коричневого, зеленуватого, сірого. Тут ми не побачимо «відкритого» кольору, всі барви м'які, приглушені (за винятком червоного, синього в рушниках).
Використання домотканого полотна, що має крупне переплетіння ниток, застосування рахункової техніки зумовили загальний характер полтавської вишивки, геометричні й геометризовані орнаментальні форми. Найпоширенішою є вишивка «білим по білому» («біллю»). Вона створює рисунок високого рельєфу з світлотіньовим моделюванням. Залежно від напрямку світла узор по-різному то відбиває, то поглинає світло, створюючи його багату гру. Вишивка «білим по білому» — своєрідний художній прийом. Вона асоціювалась у народі з красою морозних візерунків.
Білим по білому шила,
Інеєм рубила.
Сорочку чумаченьку,
Що вірно любила.
Для більшої контрастності додавали суворі небілені нитки або ж підфарбовані в попелясті тони («куниці»). Підготовка ниток для вишивок «біллю» — складна копітка робота, яку виконували дівчата.
Чи я тебе, беле, не білила?
Чи я тебе, беле, не золила?
А я тебе, беле, шануватиму,
На великий празник надіватиму.
Нині провідними майстрами вишивки «білим по білому» є заслужені майстри народної творчості України Олександра Великодна з Полтави та Олена Василенко з Решетилівки. Роботи цих майстринь демонструють досягнення сучасного мистецтва вишивки. Застосування нових матеріалів істотно вплинуло на її художньо-виражальні засоби. Для жіночих блуз беруть тонкі прозорі тканини: маркізет, батист. У 1960-х роках починають широко використовувати штучні матеріали: капрон, віскозу, шовк. Сучасні тонкі матеріали надали вишивці легкості, вишуканості, а застосування ювелірних технік виконання — більш тонкої, ретельної проробки орнаментальних мотивів. Щоб підсилити оптичні якості білого кольору, майстрині вводять незначну кількість жовтих, сірих, голубих ниток. Вони часто застосовують протиставлення холодних і теплих тонів. У цьому разі основні елементи орнаменту — розетки, ромби, трикутники — вишиваються теплими тонами. Вони виступають на перший план, а дрібні частини вишиваються в холодних тонах і тому відходять на другий план, підкреслюючи рельєфність узору.
Вишивка здавна приваблює не тільки жінок. Відомі за межами нашої країни талановиті митці — художники Григорій Гринь та Михайло Півторацький з Опішні. Вони спеціалізуються на створенні ескізів для чоловічих сорочок. Творча манера Григорія Гриня вирізняється застосуванням напруженої колірної гами, іноді побудованої на контрастних поєднаннях теплих і холодних тонів. Широко використовує художник полотно сірого, зеленого, голубого, коричневого тонів.
На Полтавщині до традиційних осередків народного мистецтва належать Решетилівка, Опішня, Кременчук, Нові Санжари, Лубни, Великі Сорочинці. Особливістю полтавської вишивки є поєднання рослинного, рослинно-геометричного та геометричного орнаментів, використання мотивів, характерних для даної місцевості.
Це «барвінок», «хмелик», «морока», «курячий брід», «зозулька». Улюбленим мотивом полтавських вишивальниць є «гілка», «ламане дерево». Основу геометричного орнаменту становлять найпростіші фігури: скісний і прямий хрест, квадрат, ромб, трикутник, зірчасті мотиви. Комбінації їх у різноманітних сполученнях створюють розмаїтість і величезну кількість варіантів композиційних побудов. Відмітною рисою геометричних орнаментів є віртуозність внутрішньої розробки мотивів у поєднанні з чіткою лінією, що об'єднує всю композицію, створює спокійно-розмірений ритм. Усі композиції геометричного орнаменту мають безперервний ритм руху, тому важко знайти його початок. Це ланцюг, у якому одні елементи є водночас частинами інших. Множинність мотивів досягається за рахунок використання величезного арсеналу технік, якими оздоблюють сорочки, різноманітні доріжки, скатерки, наволочки. Це техніки наскрізного вишивання: «вирізування», що утворюють чіткі ажурні квадрати на полотні; «виколювання», «довбанка», що складають сіточку з дірочок, з яких виникають усілякі геометричні фігури, а також ажурні мережки. Класичною технікою Полтавщини є «лиштва», або «лічильна гладь», пов'язана з точним рахунком ниток полотна. Відома величезна кількість узорів, вишитих «лиштвою». Залежно від зображувального мотиву узори «лиштви» мають відповідні назви: лиштва «клинцева», «човникова», «хмельова», «сніжкова», «яблучкова», «ключова». Поєднання разом цих технік збагачує виражальні засоби орнаментальних композицій, надає їм схожості з мініатюрою. Вишивки Полтавщини потрібно довго й уважно розглядати зблизька. Тільки тоді розкриваються розкіш і краса узорів, ювелірність їх виконання.
Лічильна пряма гладь. Популярна всюди і самостійно, і як доповнення до інших швів. Залежно від орнаментів, застосування й територіального поширення є дуже багато назв прямої гладі. На Полтавщині, Чернігівщині білу лічильну гладь називають «лиштвою». На Поділлі люблять «качалочкову лиштву». її вишивають різнобарвними нитками на рушниках, хустках та інших виробах. У цих випадках її обшивають нитками чорного кольору двобічною «штапівкою». Стібки цієї гладі кладуть тільки вертикально, причому всі вони мають бути однакової довжини.
«Лиштва». Вишиваючи «лиштвою», стібки кладуть паралельно ниткам тканини — основи та утоку. Кожний стібок віддалений від попереднього на одну нитку тканини (рис. 15). Робочу нитку після утворення стібка повертають назад, а голку вколюють поруч із прокладеним стібком, пропустивши одну нитку тканини. Рисунок формується з обох боків тканини.
«Вирізування». Цей шов у поєднанні з лічильною гладдю, мережками та іншими видами швів дуже поширений на Полтавщині й виконується білими або сірими нитками на білому полотні. Він також побутує на Київщині, але виконується червоними або чорними нитками.
Спочатку качалочками обшивають контур фігурки (елемента узору), стежачи за тим, щоб одні й ті самі нитки з обох сторін контуру потрапляли в стовпчики. Як тільки фігура буде обкидана ниткою, вирізують нитки біля качалочок і висмикують. Виходить сіточка всередині фігурки. Стовпчики утвореної сіточки щільно обкидають робочою ниткою, одночасно виконуючи в центральних клітинках накидні петлі (рис. 16). Перехрещення стовпчиків закривають двома перехрещеними діагональними стібками. Порядок виконання вишивки всередині фігурки показано стрілочками.
«Виколювання», або «солов'їні вічка». Цей шов самостійно не застосовується, а входить як складова частина у великі композиції поряд з іншими швами, як-от: «лічильна гладь», «зерновий вивід».
Шов «виколювання» являє собою квадратик з дірочкою посередині.
Стібки, якими обкидають дірочку, роблять різної довжини по одній нитці тканини. Щоб мати правильний квадратик з дірочкою посередині, беруть парну кількість ниток для кожної сторони квадратика (рис. 17). Під час вишивання стібки треба стягувати, щоб утворилася дірочка.
«Верхоплут». Цю техніку в побуті називають «по-верхниця», «морока», «кручений Марко». Найпоширеніший «верхоплут» на Полтавщині, Чернігівщині й частково на Київщині. Зазвичай його застосовують у поєднанні з «прямою гладдю» («лиштвою» та «вирізуванням»).
Красивий вигляд цей шов має з мережками, його застосовують в оформленні орнаментів.
Особливість шва полягає в тому, що кожний горизонтальний ряд орнаменту, вишитого «верхоплутом», виконують у два прийоми. Спочатку вишивають лише вертикальні стібки, які потім обкручують по черзі горизонтальною ниткою без закріплення за тканину, тобто робоча нитка лише обвиває послідовно всі вишиті вертикальні стовпчики.
На рис. 18 штриховою лінією показано проходження нитки на вивороті тканини й добре видно положення голки з робочою ниткою під час обвивання вертикальних стібків. Якщо за рисунком треба виконати другий, третій чи більшу кількість рядів, то для них також спочатку вишивають вертикальні стібки, а потім їх обвивають.
«Зерновий вивід». Цей шов надає вишивці легкості й ажурності. Самостійно не застосовується, а лише як композиційне вкраплення в орнаменти, вишиті іншими швами — «лічильною гладдю», «виколюванням».
Кожний стібок повторюють двічі й нитку при цьому натягують, за рахунок чого виходить ажурний шов.
Залежно від густоти тканини набирають різну кількість ниток для одного стібка. На рис. 19 цифрами показано послідовність виконання «зернового виводу». Голку з робочою ниткою на лицьовий бік виводять у точці 1. Виконавши перший вертикальний стібок 1—2, виводять голку на лицьовий бік і знову вколюють у ту саму точку 1, повторенням стібка 1—2 проводять робочу нитку в точку 3. Таким чином, з вивороту виконують діагональний стібок. Вишивши горизонтальний стібок 1—3 й вивівши голку на лицьовий бік знову в точці 3, наступним рухом переводять голку з робочою ниткою в точку 4, тим самим повторюючи вдруге горизонтальний стібок 1—3. Виконуючи ці стібки, треба голку вколювати (як і при всіх глухих лічильних швах) між нитками тканини. Тоді від незначного натягування робочої нитки в точках 1, 2, 3 і т. д. утворюватимуться дірочки.
Повторивши двічі вертикальний стібок 3—4, переходять у точку 5. У такий спосіб вишивають потрібну кількість горизонтальних і вертикальних стібків, які чергуються. Щоб мати квадратики, поряд з уже вишитою зиґзаґоподібною лінією вишивають другу.
Далеко за межами України славиться мистецтво вишивальниць Київщини.
65 років віддала вишивці заслужений майстер народної творчості України Гликерія Цибульова. Ще в дореволюційний час на виставках її роботи привертали увагу досконалістю виконання, красою малюнка й надзвичайно тонкою гамою колірних поєднань. Усе своє життя вона збирала орнаменти української народної вишивки.
Характерною особливістю вишивок жіночих і чоловічих сорочок Київщини є дрібно розчленовані орнаментальні мотиви, які в цілому становлять чітку, врівноважену композицію рослинного або геометричного орнаменту. Улюблені мотиви — грона винограду, гілочки з ягодами, квітами. Найпоширенішою є вишивка під назвою «зірочки». У сорочках, жіночих блузах домінує червоний колір, силу звучання якого підкреслює чорний (іноді жовтий, синій).
Типовим для вишивок Київщини є контрастне зіставлення білого поля сорочки із звучним мажорним акордом червоного й червоно-чорного рисунка. Тут усталилася оригінальна композиція вишивки на рукавах жіночих сорочок. Нижче від горизонтальної лінії полика на всьому полі рукава в шаховому порядку розміщені окремі орнаментальні мотиви, які іноді відокремлені лініями ажурних мережок здебільшого червоного кольору, або ж суцільна орнаментальна сітка, на перехрестях і в центрі якої — червоні «зірочки». Широко застосовуються в жіночих і чоловічих сорочках ажурні мережки і змережування окремих частин «черв'ячком» чорного й червоного кольорів. Крім найпоширеніших на Київщині технік вишивки — гладдю, «зірочками», хрестиком, використовували «набірування». Ним часто прикрашали чоловічі сорочки. Щільність прокладених без пробілів стібків, різна забарвленість простих геометричних фігур у м'якій або насиченій колірній гамі створюють величезну різноманітність композиційних вирішень цієї техніки.
«Набірування» поширене як різновид лічильної прямої гладі. Цим швом виконують геометричні узори. Нитки — найрізноманітніші: білі, червоні, чорні, жовті, сині.
Техніка «набірування» досить проста: довжина кожного стібка в узорі дорівнює парній кількості ниток тканини — 4, 6, 8, 10. Кожний наступний стібок починають від середини попереднього й на одну нитку вище чи нижче (рис. 20).
Гладь «подвійне набірування» відрізняється від попередньої тим, що кожний стібок повторюється двічі (рис. 21).
«Коса гладь» називається так тому, що стібки її йдуть під кутом до ниток основи та утоку тканини. Узори, виконані «косою гладдю», набувають світлотіньового ефекту. Особливо поширена «коса гладь» на Київщині, де її виконують нитками червоного й чорного кольорів. Часто її називають «вісімковою гладдю», бо рисунки для неї складаються з восьми сусідніх елементів. На рис. 22 показано виконання «косої гладі».
Для вишивок Черкащини характерний рослинний орнамент, що складається з фон винограду, ягід, невеликих квіточок. Тут, як і скрізь в Україні, полюбляють поєднання червоного з чорним. Рукава жіночих блуз суцільно розшиті тонким орнаментом. У чоловічих сорочках, виконаних у насиченій гамі, роботи талановитих майстринь 3. Кресанової, О. Головко, художниць Г. Грабовської, А. Задувайло вирізняються філігранною технікою виконання, тонким розумінням ритму орнаментальних мотивів, гострим відчуттям кольору.
Лівобережна частина Черкащини раніше територіально входила до Полтавщини, і в цих районах збереглася традиція вишивок білим по білому в техніці «лиштва», «вирізування». Цікавою особливістю цих вишивок є горизонтальне розміщення орнаменту по полю рукава у вигляді кількох звивистих гілок, на противагу полтавським, де найпоширенішим є вертикальне їх розташування.
Досконалістю позначені вишивки Чигиринського району, особливо села Суботів — батьківщини Богдана Хмельницького. Улюбленим тут є жовтий колір, який переливається всіма відтінками золота завдяки дрібно покладеним стібкам «верхоплута», хрестика. Колір стиглого жита поєднується з темно-вишневим, іноді підсилюється додаванням чорного.
Багата традиціями вишивки й чернігівська земля. Вишивки цього краю стоять мовби посередині між пастельними, стриманими полтавськими та насиченими київськими. Чернігівські більш суворі й по-північному небагатомовні. Краса їх не впадає відразу в очі, а розкривається поволі, коли їх уважно розглядати зблизька.
Територіально сучасна Чернігівщина поділяється на південні райони, які входять до Середнього Подніпров'я, та північні райони, що належать до Полісся. Вишивки, залежно від цього, поділяються на білі, монохромні, котрі за техніками, орнаментальними мотивами й кольором тяжіють до Полтавщини, та північні вишивки — типові для Полісся.
У південних районах основний рисунок орнаменту виконується білим зі скупим вкрапленням («цяточками») червоного й чорного кольорів, якими користуються тут дуже економно. Чоловічі сорочки вишивають неширокими смугами геометричного орнаменту, рукава жіночих блуз — композиціями суцільного чіткого, графічного характеру. Нижче «полика» розміщують вертикальні чіткі лінії геометризованих гілок або окремих елементів у вигляді видовжених ромбів. Це один з найбільш улюблених і поширених мотивів на Чернігівщині, що зветься «човник».
Казкові узори народної вишивки Чернігівщини з дитинства запали в душу Ганні Григоренко, яка все своє творче життя присвячує вивченню й розвиткові вишивки цього краю. її узори — це тиха задумлива пісня про красу лісів і лук, про любов до рідного краю. Вишиває вона «лиштвою», «вирізуванням», робить найскладніші мережки, використовуючи білий, білий з червоним кольори. Кожна її робота довершена за художньою майстерністю й віртуозністю виконання. Давні традиції народної вишивки Чернігівщини Ганна Григоренко поєднує із сучасним кроєм блузок, сорочок, суконь. Вивчаючи складні техніки вишивки, вона застосовує різноманітні засоби поєднання окремих частин виробів, використовує саме ті народні секрети, що перетворюють звичайні грубі шви на взірці високої майстерності, які, крім утилітарної функції, мають ще й декоративну.
Блакитною стрічкою в'ється серед лук, безкраїх полів, гаїв красуня Десна. В буйному квітуванні садів ховаються будинки мешканців селища Літки. Слава про його талановитих вишивальниць, про їхні невтомні руки, що створюють неперевершену красу орнаментів, шириться далеко за межі нашої країни. Художні вироби літківських вишивальниць експонувалися на міжнародних виставках і ярмарках у Парижі, Нью-Йорку, Брюсселі, Белграді, Дрездені, Монреалі. Майстрині створюють блузи, сорочки, різноманітні портьєри, рушники, скатерки, серветки. Тут вишивають хрестиком, червоною і чорною гладдю. Іноді палітру розширюють, додаючи блакитний, коричневий, жовто-сірий кольори. Тонким відчуттям кольору, красою і поезією життя сповнені геометричний і рослинний орнаменти.
Відомо, що на Чернігівщині, як і в інших районах України, набула поширення ажурна вишивка. Для неї характерними техніками є «лиштва», «вирізування», «виколювання», «довбанка», різноманітні мережки. Вони насичуються кольором на відміну від білих узорів Полтавщини. Так, «шабак» виконується в чотири кольори: чорним, білим, червоним, синім. Змережування «шеляжок» у вигляді ажурних стрічок виконується червоним, чорним, білим, жовтим.
Для виконання мережок можна використати котушкові нитки. Для тонких тканин беруть нитки високих номерів (60, 80), а для грубих — середніх.
Залежно від місцевості той самий вид мережки може мати різні назви. Ми приведемо найпоширеніші.
Мережками прикрашали найрізноманітніші вироби, адже вони легкі у виконанні, вишукані, надають неповторності й своєрідності костюмові. Особливо гарний вигляд мають мережки на жіночих блузках, білизні, дитячому одязі.
Серед усього цього розмаїття чітко простежуються основні, так звані прості мережки, на базі яких виконують усі інші.
Шириною мережки називається проріджена смуга тканини. У складних і сполучних мережках шириною вважається уся вишита смуга, зокрема й проріджені доріжки та проміжки суцільної тканини.
Простими мережками називають такі, для яких висмикують лише одну смугу тканини й застосовують один технічний метод.
«Одинарний прутик». Основою мережки є звичайний ручний шов, який застосовують для підшивання рубця. З розвитком народного мистецтва вишивання цей шов видозмінився й перетворився в найпростішу мережку — «одинарний прутик».
Виконуючи цю мережку, обшивають лише одну сторону прорідженої доріжки тканини, утворюються немовби китички з ниток тканини. За принципом цієї мережки вишивають багато інших, але тільки у два ходи — з обох боків прорідженої смужки тканини — верхнього і нижнього.
Для виконання мережки «одинарний прутик» з тканини висмикують кілька суміжних ниток так, щоб утворилася смужка завширшки 3—5 мм. Мережку виконують справа наліво по верхньому краю прорідженої смужки.
Найпростіший спосіб закріплення робочої нитки без вузлика полягає в тому, що нитку складають удвоє і двома складеними разом кінцями протягують у вушко голки, при цьому на довгому кінці утворюється петелька. Набравши на голку потрібну кількість ниток тканини для однієї китички, протягують її з робочою ниткою через утворену петлю.
Часто виникає потреба вишивати мережку в одну нитку. У цьому разі для закріплення нитки голку вводять між нитками майбутньої мережки і вколюють її в тканину, відступивши від краю на дві-три нитки. Потім набирають на голку необхідну кількість вільних ниток прорідженої смужки тканини, робочу нитку вкладають петлею в напрямку проти руху стрілки годинника, як показано на рис. 23, і затягують петлю, притримуючи лівою рукою вільний кінчик нитки. Для міцності на цьому місці роблять другу петлю, а зайвий кінчик обрізають. Наступним стібком вводять голку в тканину з вивороту над стягнутими нитками тканини й виводять на лицьовий бік (рис. 24). Утворюється перша китичка мережки.
Далі, набираючи на голку таку ж кількість ниток, як і для закріплення (рис. 25), відділяють другу китичку й затягують її.
Мережка має красивий вигляд, якщо стібки однакової довжини з однаковим нахилом. Для цього на голку щоразу набирають однакову кількість ниток тканини. Красивий нахил стібка буде, якщо голку вколювати на відстані двох ниток від краю смуги й на відстані одної нитки від лівої китички.
Під час вишивання голку з робочою ниткою тягнуть угору від себе, а не вбік.
«Подвійний прутик». Ця мережка є основною для всіх складніших мережок, але часто застосовується й у чистому вигляді — для підшивання краю виробів — серветок, скатертин, рукавів та ін.
Мережку «подвійний прутик» виконують тим самим способом, що й попередню. Спочатку виконують мережку «одинарний прутик», потім стягують ті самі нитки з протилежного боку — виходять стовпчики, стягнуті з обох боків.
Виконуючи мережку, слід враховувати, що нитки основи тканини тонші, ніж нитки утоку (крім спеціальних тканин для вишивання), тому, роблячи стовпчики мережки, ниток основи треба відлічувати на одну-дві більше, ніж ниток утоку. Наприклад, якщо мережку вишивають на повздовжньому боці тканини й висмикують, скажімо, п'ять ниток, то в стовпчик набирають лише чотири нитки, а якщо впоперек, то п'ять, а висмикують чотири.
«Роздвоєний прутик», або «черв'ячок». Ця мережка — видозмінений «подвійний прутик». Нижній край мережки виконують так само, як і в «одинарному прутику», але при цьому кількість відокремлюваних ниток для стовпчика має бути обов'язково парною. Оформляючи верхній ряд мережки, в кожний стовпчик стягують половину ниток двох сусідніх стовпчиків (рис. 26), немовби розділяючи кожен стовпчик навпіл. «Роздвоєний прутик» застосовують у вузьких мережках.
Мережка з квадратиків. Ця мережка утворюється в результаті виконання особливим способом «одинарного прутика».
Проріджують тканину квадратами, тобто висмикують доріжки через однакові відстані по нитках утоку, а потім такі ж доріжки — по нитках основи. У такий спосіб утворюються квадратики суцільної тканини між висмиканими смугами.
Після проріджування тканини в центрі кожного квадрата із суцільної тканини проколюють дірочку (рис. 27). Потім стягують нитки прорідженої тканини в прості стовпчики, але закріплюють робочу нитку не як звичайно, а щоразу пропускаючи її крізь проколоту дірочку. Пропустивши робочу нитку крізь дірочку з лицьового боку навиворіт, протягують її до наступного стовпчика, відділяючи потрібну кількість ниток основи для мережки. Наступним рухом робочої нитки обкручують окремий стовпчик, затягуючи його, і на лицьовому боці тканини пропускають її в дірочку в центрі квадратика. Так обшивають верхню сторону квадратика. Дійшовши до кута, тканину повертають так, щоб ліва вертикальна сторона квадратика стала верхньою горизонтальною, і продовжують виконувати на ній стовпчики. На третій стороні квадратика набирають у стовпчик ті самі нитки, що й на першій стороні, аналогічно одні й ті самі нитки утворюють стовпчики четвертої і другої сторони квадратика. Отже, нитки протилежних сторін квадратика утворюють однакові стовпчики мережки. Після виконання останнього стовпчика голку з робочою ниткою виводять крізь центр квадратика на виворіт і кількома маленькими стібками, не виходячи на лицьовий бік, закріплюють робочу нитку під стібками і обрізають. Наступні квадратики обробляють аналогічним способом, щоразу закріплюючи нитку на початку роботи й у кінці.
У готовому вигляді мережка з квадратиків, виконана нитками в тон тканини, створює легкий узор. Для виконання цієї мережки краще брати м'які, слабкої крутки нитки (муліне, нитки, витягнуті з тканини).
Мережка з настилом. Ці мережки дуже розмаїті й залежно від характеру рисунка, техніки виконання й колористичного вирішення мають різні назви: мережки «через чисницю з настилом і з прутиком» і «через чисницю».
В усіх мережках «через чисницю з настилом» рисунок узору виконується одночасно з одинарним прутиком на залишених смугах тканини, послідовно з ряду в ряд. Кожний ряд починають вишивати з правого краю мережки. Дійшовши по рисунку до лівого краю, нитку закріплюють і наступний ряд починають знову з правого краю.
У всіх цих мережках настил виконують двома прийомами. Перший — «штопальним швом», тобто під час робочого ходу голки один стовпчик набирають на голку, другий — під голку. Під час зворотного руху стовпчик, який був на голці, буде під голкою, і навпаки (рис. 28/1). Кожний новий ряд настилу притискають до попереднього, внаслідок чого утворюється щільна ребриста поверхня. Другий прийом — «прикріплення»: на стовпчики вільно накладають робочу нитку, яку зворотним ходом голки прикріплюють до стовпчиків (рис. 28/2).
«Стовпчик». Ця мережка — улюблене доповнення до орнаменту, вишитого іншими техніками. У народних вишивках стовпчик виконують нитками в тон тканини або нитками червоного кольору.
Для виконання мережки з тканини висмикують нитки в такій послідовності: три нитки висмикнути, дві залишити, три-чотири висмикнути, дві залишити і знову три висмикнути. Ширина мережки залежить від товщини ниток тканини. Звичайно вишивальниця може змінювати співвідношення між висмикнутими й залишеними нитками залежно від поставленої мети.
Спочатку обшивають нижній край мережки «одинарним прутиком» (ряд а на рис. 29/1), захоплюючи в стовпчик стільки ниток, скільки висмикнуто, тобто три.
Закріплюють нитку справа на ряді б і виконують китичку на двох перших стовпчиках (точки 1—2). Одним рухом зліва направо обкручують два перших стовпчики другої прорідженої доріжки, а голку вводять між нитками так, щоб обвивна нитка була над голкою. Наступним рухом затягують петлю через точки 2—4. Далі перекривають утворений настил стібком і виводять голку зліва від другого стовпчика. Це положення голки наведено на (рис. 29/1). Так обкручують перші два стовпчики до другої непрорідженої доріжки в. Виконавши останній настил стовпчика, голку по вивороту настилу виводять між двома стовпчиками на лицьовий бік у точці 4 і діагональним рухом переводять угору ряду б для виконання наступного стовпчика (рис. 29/2). третій і четвертий стовпчик стягують «одинарним прутиком» і описаним прийомом вишивають настил. Під час вишивання мережки «стовпчик» необхідно, щоб кількість настилів по всій довжині була однакова.
«Подвійний стовпчик», або «гречка». Ця мережка призначена для оформлення орнаментальних смуг. Виконується як білими нитками по білому полотну, так і червоними. Для виконання мережки із тканини висмикують нитки в такій послідовності: три висмикнути, дві залишити, чотири-п'ять висмикнути, дві залишити, знову три висмикнути.
«Одинарним прутиком» обробляють ряд а (рис. 30). Потім закріплюють нитку справа на початку ряду б і виконують китичку на двох перших стовпчиках. Обкручують два перших стовпчики попереднім способом, але тільки до половини мережки. Потім голку вертикальним стібком переводять у точку 2 над рядом б. Стягують нитки в третій стовпчик під рядом б і стягують цей самий стовпчик додатково над рядом б. Положення голки на рис. 30 відповідає цьому моментові. Далі виконують «одинарний прутик» на четвертому та п'ятому стовпчиках і обкручують їх до половини. У такій послідовності продовжують вишивати.
Перевернувши роботу, в аналогічному порядку обробляють другу половину мережки, але з двох стягуваних разом стовпчиків першим буде той, який раніше залишався вільним (не стягнутим). На наведеному рисунку ці два стовпчики об'єднано в лівому куті.
«Ляхівка». Ця мережка в народній вишивці застосовується і самостійно, і як обмежувальна лінія в орнаментальних смугах.
Для виконання мережки з тканини висмикують нитки в такій послідовності: три висмикнути, три залишити, потім висмикнути 6—10 ниток, три залишити і знову три висмикнути. По краях мережки нитки стягують у стовпчики. Стовпчики середньої прорідженої смуги стягують «одинарним прутиком» послідовно з виконанням накидної петлі справа наліво. Нитку закріплюють справа на ряді б (рис. 31). Виконують «одинарний прутик» на двох перших стовпчиках уздовж ряду б, накинувши робочу нитку петлею проти руху стрілки годинника, охоплюють голкою два наступних стовпчики (петля 1—2). Далі захоплюють накидною петлею верхню середню смугу тканини (петля 2—3), перші два стовпчики (петля 3—4) і, підхопивши вже прокладену нитку петлі, виводять голку знову в точку початку роботи. Це положення петлі наведено нарис. 31. Потім виконують «одинарний прутик» на третьому й четвертому стовпчиках (уже об'єднаних накидною петлею), п'ятому та шостому і знову, виконуючи накидну петлю, стягують у пучок наступні чотири стовпчики.
Багаторядна «ляхівка» дуже часто використовується в українських вишивках. її виконують як і однорядну, але в другому й усіх наступних рядах стягування в пучки провадять у шаховому порядку. Для прискорення роботи багаторядну «ляхівку» можна виконати без стягування ниток тканини внутрішніх смуг у стовпчики.
«Ляхівка з настилом» — поширена на Полтавщині мережка. Це складна багаторядна мережка, в якій ряди стовпчиків розділені невеликими смужками цілісної тканини у дві-три нитки (чисницями). Вишивку здійснюємо за рядами знизу догори і справа наліво вздовж однієї витягнутої смуги тканини. Настил і повітряні петельки виконуються послідовно однією робочою ниткою. Відповідно до малюнка переплітаємо настилом певну кількість стовпчиків мережки на всю їхню висоту, потім виконуємо повітряні петельки, об'єднуючи чотири стовпчики або попарно, знову відповідно до малюнка виконуємо настил у цьому ж ряді і т. д. Завершивши таким чином один ряд, робочу нитку закріплюємо на лівій качалочці й починаємо роботу з правого краю мережки, але вже в ряду, що лежить над тим, який пройдено.
Якщо настилають кольоровою ниткою, то спочатку виконують окремо «ляхівку» по рядах згідно з орнаментом і лише після цього — настил.
«Витягнутий верхоплут». Побутують «одинарний витягнутий верхоплут» і «подвійний». Обидві мережки виконують зліва направо. Для «одинарного витягнутого верхоплута» з тканини висмикують нитки в такій послідовності: дві висмикнути, три залишити, потім висмикнути ще три нитки й через три нитки висмикнути знову дві. На обох крайніх доріжках виконують мережку «подвійний прутик». Після цього закріплюють робочу нитку зліва на середній доріжці і, підхопивши голкою перший стовпчик, обкручують його згори вниз (рис. 32/1). Потім захоплюють голкою другий стовпчик і також обкручують його, але вже знизу вгору. Третій стовпчик обкручують згори вниз і т. д. Перехід робочої нитки від стовпчика до стовпчика лежить то поверху, то знизу.
«Подвійний витягнутий верхоплут» різниться від «одинарного» шириною середньої доріжки (шість ниток, тимчасом як в «одинарному» вона дорівнює трьом ниткам) і тим, що перший стовпчик обкручують лише до половини його висоти (рис. 32/2). Далі переходять на другий стовпчик: обкручують його від середини до нижнього краю мережки (виходить немовби літера «П»). Потім переходять по краю мережки до третього стовпчика, обкручують його до середини й переходять до четвертого і т. д. Пройшовши весь ряд так, що перехід робочої нитки від стовпчика до стовпчика міститься то посередині, то біля краю, знову проходять ряд у тому ж порядку, але обкручують уже верхні половини стовпчиків.
«Затягування». Ця старовинна мережка характерна для полтавської вишивки. Поєднується з глухим швом «занизування». Свою назву дістала від способу вишивання. Узор утворюється не настиланням, а затягуванням робочої нитки замість висмикнутої. За рахунок цього створюється враження ажурності. Виконують мережку нитками неяскравих кольорів, близьких до кольору тканини (світлішими чи темнішими).
Починають вишивати з правої качалочки і в міру збільшення рядів мережки качалочки дошивають. Для кожного ряду мережки із тканини витягуємо по одній нитці через дві нитки тканини. У першому (нижньому) і останньому рядах мережки узор не вишивають.
Отож другий ряд мережки відповідає першому рядові узору. Закріплюємо робочу нитку справа на качалочці й затягуємо її відповідно до малюнка методом штопки на місці витягнутої однієї нитки з тканини, перебираючи голкою кожну вертикальну нитку тканини (рис. 33/1).
Протягуючи робочу нитку, слід рахувати кількість ниток, що перебираємо — їх має бути стільки, скільки необхідно для виконання чотирьох стовпчиків. Протягнувши робочу нитку, переводимо голку в нижній, тобто в перший ряд мережки (точка 1 нарис. 33/2). Охопивши по вертикалі дві горизонтальні нитки тканини (дві нитки складають чисницю), вводимо голку в другий ряд мережки (рис. 33/3), а потім виділяємо необхідну кількість вертикальних ниток для стовпчика (в нашому випадку — три вертикальні нитки). Робочу нитку протягуємо. Наступним рухом стягуємо ці нитки у стовпчик і одночасно переходимо до виконання наступного стовпчика. Протягнувши нитку, отримуємо горизонтальний стібок мережки, що лежить у другому ряду. Потім знову за рисунком чергують затягування і стягування ниток у стовпчики. Пройшовши в такий спосіб увесь другий ряд, закріплюють робочу нитку зліва. Далі висмикують нитку з тканини для третього ряду мережки й вишивають його аналогічно, починаючи з правого краю. В останньому (верхньому) ряду мережки виконують «подвійний прутик».
Із книги «Українська вишивка» , автори Тетяна Кара-Васильєва, Алла Чорноморець. Київ «Либідь» 2005р.
____________________________________________________________________________
*Вохра – природна мінеральна фарба червоно-брунатного або жовтого кольору.
Джерело: http://about-ukraine.com
