22 | 05 | 2012

Вишивання. Найпростіші шви для вишивання

Найпростіші шви для вишиванняУсі види швів, що застосовуються в українському народному вишиванні, можна поділити на лічильні й по вільному контуру. Лічильні шви виконують на основі лічби ниток тканини. Шви по вільному контуру вишивають на попередньо нанесеному рисунку на тканині.

До них належать різноманітні декоративні шви: «петельний», «тамбурний» та їх різновиди — «стебловий», «полтавська» та «художня гладь», рішельє.

Лічильні шви виконують на попередньо прорідженій (нитки висмикують чи підрізають) або суцільній тканині (полотні). Перші називаються «ажурними», другі — «глухими швами». До групи «ажурних» лічильних швів належать мережки, «вирізування», «сітки», а до «глухих» — лічильна «пряма» і «коса гладь», хрестики, різноманітні декоративні лічильні шви, «занизування», «набирання» та ін.
Як відомо, величезна різноманітність технік шитва, що використовуються у вишивці, розвинулася з кількох найпростіших — своєрідної абетки, з якої складаються слова чарівних пісень українських народних вишивок.
У шитві відомі чотири основні різновиди простих швів: «уперед голку», «назад голку» (або «за голкою»), «рядковий», «обметувальний». Для всіх цих швів спільною є основна вимога: якщо тканина закріплена, то напрямок виконання стібків повинен бути згори донизу, тобто до себе. Якщо тканина вільно розміщена в руках (що відповідає роботі з круглими п'яльцями), то стібки мають спрямовуватися справа наліво. Їх необхідно робити однаковими.
 
Шов «уперед голку» — найбільш простий — розвинувся з прийомів ткацтва й імітує його. В ньому лицьові і зворотні стібки, чергуючись, розташовуються за однією лінією. Розмір стібків залежить від товщини тканини: на тонких тканинах вони дрібніші, ніж на щільних і товстих.
Введемо кілька термінів: прокол — місце входу або виходу з тканини голки; робоча нитка — нитка в голці, якою вишивають; стібок
— відрізок нитки, що міститься між сусідніми проколами.
Під час вишивання робоча нитка послідовно (стібок за стібком), відповідно до малюнка, переходить з лицьового боку тканини на зворотний і знову на лицьовий. Саме тому стібок може бути на лицьовому боці й на зворотному, тобто маємо лицьовий стібок і відповідно — зворотний.
На рис. 1 зображено прийом виконання шва «вперед голку». Голку з робочою ниткою виколюємо зі зворотного боку тканини на лицьовий бік у точці 1. Через кілька вертикальних ниток тканини, вздовж тієї ж горизонтальної нитки, де зроблено й перший прокол, виводимо голку на зворотний бік тканини (точка 2). Вздовж тієї ж горизонтальної нитки тканини, пропустивши таку ж кількість вертикальних ниток, знову виводимо голку на лицьовий бік (точка 3). Виконуємо в цій послідовності. В результаті — на лицьовому боці утворюється ряд однакових стібків, розташованих уздовж однієї і тієї ж нитки тканини, тобто по одній прямій.
На зворотному боці вишивки утворюється такий самий ряд стібків у місцях, де на лицьовому боці є пропуски між лицьовими стібками. Якщо шов «уперед голку» виконаний правильно, то лицьові і зворотні стібки мають однакову довжину. Для того, щоб лінія шва була прямою, необхідно прокладати стібки точно вздовж однієї і тієї ж горизонтальної нитки тканини. Це можливо в тканинах з чіткою полотняною структурою переплетіння ниток. На більш щільних і тонких тканинах можна витягнути одну нитку й шити за нею. Не слід креслити олівцем пряму лінію, оскільки олівець залишає слід, набагато більший за товщину нитки тканини, і вишивка не йтиме точно горизонтально.
У шві «вперед голку», що застосовується у вишивці, лицьові і зворотні стібки можуть мати різну довжину залежно від мети й орнаменту. У вишивці шов «уперед голку» застосовують не лише по прямій, але й за будь-якої форми кривої або ламаної лінії, знову ж таки залежно від малюнка вишивки.
 
Шов «назад голку», або «за голкою», так само простий у виконанні. На лицьовому боці він відповідає шву «вперед голку», а на зворотному боці заходить один за одного. У правильно виконаному шві «назад голкою» лицьовий стібок дорівнює одній третині зворотного. При такому співвідношенні лицьові стібки і проміжки тканини між ними однакові. Виводимо голку з робочою ниткою на лицьовий бік в точці 1 (рис. 2/1), відрахувавши кілька вертикальних ниток назад, тобто вправо, переводимо голку знову на зворотний бік тканини (точка 2) і виводимо її на лицьовий бік в точці 3, на відстані, вдвоє більшій за довжину першого лицьового стібка. На рис. 2/1 довжина лицьового стібка позначена літерою А. Другий лицьовий стібок отримуємо переведенням голки на зворотний бік — правіше третього проколу, тобто в точці 4. Знову робимо на зворотному боці тканини стібок, що дорівнює 3А, і т. д.
Іноді за малюнком вишивки необхідно, щоб на лицьовому боці були дуже дрібні, ледь помітні стібки. Величина лицьового стібка залежить від завдання вишивки й типу тканини.
 
«Рядочок» являє собою різновид шва «за голкою». В цьому шві лицьові стібки розташовані по прямій лінії один за одним без проміжків. У такому випадку зворотні стібки вдвоє довші від лицьових (рис. 2/2). Шов «рядочок» часто застосовується у вишивках для підкреслення елемента малюнка або орнаменту, особливо в мережках.
 
«Обметувальний шов» скріпляє нитки тканини по краях. Існує два його види — «через край» і «петельковий».
 
Шов «через край» показано нарис. 3/1. Тканину кладемо лицьовим боком до себе і краєм догори. Лінією шва є край тканини. Проколи голкою зі зворотного боку тканини на лицьовий робляться через невелику відстань. Після проколу нитка огортає край тканини до наступного проколу, таким чином, лицьовий стібок переходить у зворотний по краю тканини й цей єдиний стібок лягає з нахилом уліво на лицьовому боці й управо на зворотному (рис. 3/1) (зворотний стібок показано пунктиром). Чим частіші проколи, тим менший нахил стібків. Якщо вколювати голку через кожну вертикальну нитку тканини, то утворюються щільні вертикальні стібки. Цей шов називається «качалочками». Він є основним під час обробки краю тканини в мережках і «вирізуванні».
 
«Обметувальний петельний шов» утворився на основі шва «через край». Проколи також робимо зі зворотного боку, але робота йде зліва направо. Робочою ниткою на кожному стібку робимо петельку. Голка проходить крізь цю петельку й затягає її на краю тканини (рис. 3/2). Робочу нитку при цьому необхідно тягти вздовж лицьового стібка вгору, до краю тканини. Тоді петелька, що поєднує сусідні стібки, лягає на край шва, тобто на край тканини, і лицьовий стібок приймає вертикальне положення. У правильно виконаному «петельному шві» зворотні стібки завжди лягають на тканину вертикально, незалежно від відстані між сусідніми стібками. В цьому положенні їх утримує поєднувальна петелька.
 
«Петельний шов» шиється зліва направо, але петелька, що поєднує сусідні стінки, лягає не по верхньому краю шва, а по нижньому. На рис. 3/3 показано виконання цього шва по суцільній тканині. В цьому випадку голку з робочою ниткою після виходу з тканини тягнемо вертикально вниз уздовж стібка, тобто вздовж тканини.
З простих швів, які ми розглянули, утворилося різноманіття вишивальних швів, що й становлять багатство української вишивки.
 
 
 
Стебловий шов

 

Зазвичай стебловий швом вишивають стеблинки квітів при переході від тонкої лінії до потовщеною і виконують контурні візерунки. Шиється він «назад голкою». 
 
Ввівши голку в тканину, наберіть від 2 до 4 ниток на голку і протягніть нитку. Потім, відступивши, знову проколіть тканину голкою і наберіть на неї кількість ниток, рівне першому стежку. Голка з другим стібком повинна вийти з тканини в середині попереднього стібка. Лицьові стібки повинні йти в одному напрямку, заходячи один за інший то праворуч, то ліворуч.
 
Особливо красивим роблять стебловий шов дотримання рівної величини стібків і обов'язкове виведення голки при другому, третьому і наступних стежках в середині попереднього стібка.
 
 
 
 
Із книги «Українська вишивка» , автори Тетяна Кара-Васильєва, Алла Чорноморець
Київ «Либідь» 2005р.
 
 
Джерело : about-ukraine.com/

 

Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud5.jpg
Свята наша земля
pryr156.jpg
Нове на сайті

Українські рідновіри - органічна частина української нації

 Війна, що ведеться проти українського народу в його державі Україні, за яку боролись сотні поколінь нашиих Предків  -  все більше починає проявлятись - і очевидно, вступає в свою завершальну фазу.

Ми всі сьогодні є свідками і із-за своєї бездіяльності у великій мірі є співучасниками  етноциду, лінгвоциду українців, розкрадання духовної, історичної, матеріальної  спадщини нашого Роду.
І того, без чого неможливе саме життя народу - святої нашої землі, Вітчизни.

Ми спостерігаємо, як  в середовище сповідників звичаєвого, автохтонного українського світогляду (релігії) - що є  ще лише є в процесі становлення - вмонтовуються різні чужинські, а часом шкідливі, провокативні і  навіть злочиині світоглядові конструкції, декларації, спонукання, особи чи організації. 

Хто підриває Україну?

В Україні почалсь війна? 
Ми маємо підтверждення на кожному кроці, що невидима війна ця ведеться  з початку "незалежності".
Можливо, ця війна цими історичним вибухом проявляється  і вступає в остаточну фазу, де український народ, безвладний, пограбований, вимираючий  - планується бути витіснений, як в Палестині, з його землі.
 

Ліки під назвою картопля


 

Завдячуючи юшці Гіппократа – звичайному картопляному відвару в усі часи виживав наш народ. Теперішній час не виняток, адже є оселі, в яких та страва сьогодні одна з головних.
 
 
 
А картопляні повоєнні млинці, про які розповідають старші люди, лушпиння цього овоча, за яке в штучні голодівки люди навіть билися. Однак рятувала нас картопля, про яку сьогодні кажуть, що вона — чужа й невластива для нашого етносу культура. Чи це так?
Звісно, ні. І бодай один неврожайний рік, а таке трапляється один раз приблизно на десять років, і людина починає сумувати за звичним і справді улюбленим овочем.
Картоплі, навіть, анафему оголошували. Проте варто усвідомити, що і сьогодні багато хто не знає особливостей цієї городньої культури. Ще в 1630 році парламент Франції заборонив вирощування картоплі. Ті, що її висаджували, змушені були платити в державу великий штраф. Щось схоже українці мають сьогодні з маком. Та все ж таки селяни пристосовувалися і потайки вирощували бараболю. Проте самі боялися її вживати, оскільки про картоплю Європою котився поголос, що це отруйна рослина.
Чому? Історія цього інциденту досить проста. У всьому, виявляється, були винні інки — плем’я в середньовічному Перу, яке з помсти своїм європейським колонізаторам підсувало на їхні вимоги позеленілі, тобто отруєні соланіном бульби. Переказують, що одна з таких бульб потрапила до столу одного попа-місіонера і викликала в нього розлад та біль в шлунку.
Отож навколо картоплі було зчинено істеричний галас, попи почали називати її “чортовим яблуком”, яке нібито спокусило Адама і Єву на гріх. А згадана заборона французького парламенту щодо цього овочу виникла саме як реакція на ту дію церковників.
Ситуація з картоплею була врятована. Приблизно через півтора століття, коли Антуан Огюст Пармантьє, палкий прихильник картоплі (бо, перебуваючи в полоні, врятувався нею від голодної смерті), талановитий аптекар та природознавець ціною хитрощів та неабияких зусиль зацікавив картоплею французького короля Людовіка ХVI. Спочатку Пармантьє, який був лікарем королівської сім’ї, подарував королю букет білих квіток картоплі. Вони так сподобалися Людовіку ХVI, що одну з них він навіть приколов у петлицю й пішов з нею на бал.
А в Росії старообрядці-церковники й заможні хазяї, підтримуючи французів, які видали указ про заборону картоплі, казали про цей овоч: “Картопля родиться з головою і очима на подобу людини, тому їсти цей плід, значить їсти людські душі”. Звісно, з часом ставлення до картоплі в Росії стало іншим, у відповідь на зміну ставлення до овоча у Франції.
В Україні картопля спочатку з’явилася у Харківській, Полтавській, Катеринославській губерніях, а вже в 1742 році її садили у Волинській, Подільській, Київській губерніях.
 
КАРТОПЛЯ  – ЦЕ ЛІКИ
Та вся суть у тому, що люди, споживаючи картоплю, потихеньку відкривали в ній велику кількість цілющих властивостей. А тому з повним на те переконанням можна сьогодні говорити про картоплю як про надзвичайно цінну лікарську рослину. Краплина по краплині накопичувався народний досвід, який Георгій Бульботко описав на десятках сторінок. Отож з лікувальною метою використовують майже всі “органи” рослини: бульби, стебла, листя, квіти і квітковий пилок. Та найширшого застосування у лікуванні різних хвороб набули саме бульби. Найпоширеніше використання бульб у народній медицині. Це лікування запалень верхніх дихальних шляхів, сильного сухого кашлю, хвороб горла, вух, носа (ангіни, ларингіти, риніти, фарингіти) і гайморити. Здійснюється воно методом вдихання пари щойно зварених дрібних бульб “у мундирах” і розім’ятих до густої маси. Нахилившись над посудиною, накривають голову рушником чи ковдрою, вдихають пару носом і ротом впродовж 10-15 хвилин. Завдяки чому картопля лікує? Виявляється, вона містить у собі сіркові й фенольні сполуки, а також продукти розпаду соланіну (отруйної речовини, що свого часу скоїла переполох в Європі), які згубно діють на мікроби і сприяють притоку крові до уражених місць.
При простудах і бронхітах, коли саднить у грудях і чути хрипи, а вночі мучить затяжний кашель, допомагає компрес і з 2-3 неочищених щойно зварених і потовчених картоплин, однієї столової ложки порошку гірчиці та стільки ж олії. Цю масу перемішують, висипають у марлевий мішечок, кладуть на груди, прив’язують теплою хусткою і лягають у ліжко. Компрес знімають вранці.
Сік картоплі — онкологічний засіб. Є дані про те, що сік картоплі згубно діє на ракові клітини, сприяє виведенню радіонуклідів і важких металів з організму людини. Але сік треба вміти правильно приготувати. Для цього беруть 2-3 середнього розміру картоплини без паростків і позеленілих ділянок, добре вимивають, краще з милом і щіткою, видаляють вічка і, не очищуючи від шкірки, труть на тертушці чи пропускають крізь соковитискач або м’ясорубку. Одержану масу кладуть на чисте полотно чи подвійний шар марлі і вичавлюють сік. Із 100 грамів бульб одержують 50 грамів соку. Вживають сік лише свіжим. Для його приготування перевагу віддають бульбам з червоним чи рожевим забарвленням шкірочки, у цих коренеплодів майже в півтора рази більше, ніж у білошкірих, Р-активних речовин, яким властива протизапальна та інша цілюща дія. Вчені довели, що в картопляному сокові міститься багато органічних кислот, які переважно нейтралізовані цукрами чи катіонами, і знаходяться у вигляді солей. Майже половину сухого вмісту картоплі припадає на калій. Отож, вживаючи картопляний сік, ми насичуємо організм калієм, що сприяє швидкому виведеню радіонуклідів та різних отруйних речовин.
 
НА П’ЯТИЙ ДЕНЬ ЛІКУВАННЯ ЗНИКАЮТЬ СИМПТОМИ ГАСТРИТУ
Такі захворювання, як гастрити з підвищеною кислотністю шлунка, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, як відомо, потребують ретельних обстежень, тривалого часу лікування, дорогих ліків. Проте позбутись їх можна зовсім безкоштовно за допомогою картопляного соку. Отож, схема лікування така. При названих вище хворобах і для зниження секреції підшлункової залози вживають по півсклянки чистого соку тричі на день перед їжею впродовж трьох тижнів. Дозу соку можна поступово збільшити до 200-250 грамів, а тим, у кого підвищена кислотність – до 400 грамів на добу. При перших двох захворюваннях до картопляного соку бажано додавати столову ложку синюхи блакитної (6-8 грамів сухої трави на склянку окропу). Поліпшення самопочуття зазвичай спостерігається на п’ятий день. Призначають таким хворим і профілактичне лікування. Це двотижневі цикли вживання соку по 200 мг на день навесні та восени. Якщо є шлункова кровотеча, сік має бути охолодженим.
 
 
НАЙНАДІЙНІШИЙ ЗАСІБ ЗЦІЛЕННЯ ВІД НИРКОВОКАМ’ЯНОЇ ХВОРОБИ
Для зцілення цього дуже складного захворювання польські народні лікарі винайшли досить простий засіб. З бульб із гладенькою шкіркою, неушкоджених шкідниками і хворобами, вирощених без застосування пестицидів, знімають лушпиння, заливають одним літром води і варять до розм’якшення. Відвар зливають, проціджують і п’ють по півсклянки 2-3 рази на день перед їжею. Як розповідає польський народний цілитель В.Попшенцький, це найнадійніший засіб для лікування нирковокам’яної хвороби.
 
КАРТОПЛЯНА ОТРУТА ЛІКУЄ
У нормальних бульбах картоплі зовсім небагато отрути, всього 0,002-0,2% соланіну. Він поліпшує смак бульб, зміцнює помірний тонізуючий вплив на організм і при правильному зберіганні картоплі не є загрозою для здоров’я людини. Однак коли бульби тривалий час перебували на світлі або росли на поверхні грунту і мають механічні пошкодження, посилюється синтез соланіну (до 200-400 мг/кг), вони набувають зеленого забарвлення, гіркі на смак. Такі бульби здатні викликати отруєння у людей, яке характеризується нудотою, задишкою, прискореним серцебиттям, судомами, а в тяжких випадках втратою свідомості і навіть смертю. При своєчасній медичній допомозі ці симптоми припиняються. Коли з таких бульб зняти шкірку і зварити їх, соланін розкладається майже на 80%. Тому отруєння людей трапляється рідко, частіше страждає худоба. У невеликих дозах соланін посилює діяльність серцевого м’яза. Препарати, виготовлені з нього, використовуються при цукровому діабеті, вони мають також протиалергічну протизапальну дію. Народні цілителі мали успішні випадки зцілення соланіном таких захворювань, як набряк Квінке, кропивниця, виразкові стоматити та гінгівіти.
Вченими також було встановлено, що соланін має антибіотичні властивості. Він пригнічує життєдіяльність багатьох грибків, які спричиняють мікози, а також вбиває золотистий стафілокок. У великих кількостях соланін, звісно, сильна отрута. Тому у жодному випадку, навіть при загрозі голоду, не можна вживати позеленілі коренеплоди картоплі. І ще одне застереження. Вчені кажуть, що картопля має здатність досить швидко втрачати свої поживні властивості. Наприклад, у перші три місяці зберігання бульби втрачають 30-50% вітаміну С, за півроку ці втрати складають 50-70%. При підмерзанні картоплі аскорбінова кислота розкладається майже повністю.
До речі, при приготуванні страв з картоплі може втрачатися до 80% вітаміну С. Аби його зберегти, картоплю слід кидати у киплячу воду, краще варити її “в мундирах” або пекти.
Треба знати, що картопля містить цілий набір високоцінних вітамінів: В, В1, В2, В6, РР, К, Н1. Зрозуміло, що всі вони руйнуються, якщо картоплю зберігати аж до нового врожаю. Тому доречно було б видати бодай усний “указ” про те, що картоплю слід вживати не більше півроку, тобто до лютого-березня...
 
 
http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=1741
 
Тетяна ОЛІЙНИК

Д-р Иван Митев (Шегор Рассате). Произходът на българите –схващания, теории и доктрини / Походження болгар, концепцій, теорій і доктрин

Стаття Шегора Расате (Иван Митев - на болгарській мові)  "Походження болгар, концепцій, теорій і доктрин" мовою оригіналу і переклад на українську мову засобами перекладача google   

Куєвда Володимир Терентійович

26 січня 2010 року пішов у вічність талановитого науковець, борець за духовне відродження України Куєвда Володимир Терентійович. 

 

Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія.

У книзі Куєвди Володимира Терентійовича на широкому фактичному матеріалі розглядається психологічна природа міфологічних джерел становлення української етнокультурної моделі. Методами історико-психологічного, порівняльного аналізу розкриваються важливі аспекти міфологічних образів та особливості їхнього опредмечення як основи традиційної символіки.

 

Милиардер-патриарх РПЦ МП Гудняев ("Кіріл")

ВІдео про обличчя християянської цекви - патріарха  Рускої ортодоксальної церкви (новітня назва "Русская Православная Церковь") Гундяева ("Киріл") з відкритих джерел. 

Микола Пономаренко: “Інтернет-крамниця КОЛОС є прикладом української етно-мережі!”

Українa має дві найбільші культурно-історичні “вежі”, – одна є “вежою” добра, а інша є “вежою” зла.

 

Закон“Про доступ до публічної інформації”. Практичні питання

Статті Оксани Ващук ( програмний директор центру „НАШЕ ПРАВО”) на тему народовладдя. надані в її блогзі в кінці 2011 року, опубліковані в "Громадський портал ЛЬвова"
Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Великдень

ВЕЛИКДЕНЬ – величне свято НАШИХ ПРЕДКІВ – УКРАЇНЦІВ – ОРІЇВ – РУСІВ

ВЕЛИКДЕНЬ – одне з найвизначніших народних Свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед Календарних Свят Наших Предків одне з найпочесніших місць. Витоки цього Свята сягають глибини не віків, а тисячоліть. І хоч походження Свята стерлося в людській пам’яті, його календарно-обрядові особливості дозволяють осягнути витоки виникнення та етапи розвитку в часі.

ПОЖЕРТВА ДЛЯ РАХМАНІВ-БРАХМАНІВ

Одним із найцікавіших старожитніх великодніх обрядів в українців, втрачених у сучасній календарній традиції, було жертвоприношення шкаралущі з великодніх яєць, яке адресувалося персонажам народної міфології – Рахманам.
Цим персонажам було присвячено і спеціальне свято народного календаря – Рахманський Великдень.

ОБРЯД СВЯТА ВЕЛИКОДНЯ (м.Вінниця «Вінець Бога»)

Обряд Свята Великодня, що проводився головою громади "ВІнець Бога" Велимиром Піхотою у м.Вінниця у 2009 році.

Великдень Душі (Олесь Фисун)

Відлютували цьогорічні холоднечі, й морок довгої зимової ночі поволі розтопив світло Сонця Ясного. Під благодатним теплом його оживає Матінка-Земля і все на ній суще.

Весняне рівнодення. Великдень

Весняне рівнодення здавна є важливим моментом – ключовою точкою всього кола-року. Це було і початком року, і початком дії “закону”-“порядку”, яким тоді сприймався рух Сонця у колі зодіаку і найвищим святом входження Сонця в перше (головне в той період) сузір’я зодіаку – саме тоді починалося весняне рівнодення.

відео: Свята Українців

Відео: Великдень

Надаємо відео про Великдень - свято, яек багато тисячоліть відзначає український нарід.