- Деталі
-
Опубліковано: Субота, 02 квітня 2011, 19:13
-
Автор: Богдан
Галина Лозко
доктор філософських наук, релігієзнавець, Київ
СЛОВ`ЯНСЬКА ЕТНІЧНА РЕЛІГІЯ І ВЕЛЕСОВА КНИГА
Велесова Книга знайдена у Великому Бурлуці. Наш філософ Григорій Сковорода, перебуваючи в цьому містечку на Харківщині в 1791 році, написав свою лебедину пісню "Потоп Зміїн", у якій виклав чи не першу в Україні, вражаючу своїм сарказмом критику Біблії, яка "воцарила раба замість господина". У цій праці Сковорода відкрив своє чисто І хто знає, чи не познайомився він з якимось стародавнім Волховником у бібліотеці когось із предків князів Задонських, коли писав: "Чи не Сонце зрить свій образ во зерцалі вод облачных…, чи не туди волхвів веде? Залишись, Сонце і Місяцю! Прощай, огненная бездно… Ми сотворимо світ кращий!.. Да світить він во віки віків!" [1].
Велесовій Книзі не поталанило з дослідниками. Так сталося, що першими її експертами стали радянські вчені, які під ідеологічним пресом не мали права вільно висловити своє ставлення до пам`ятки. Так, доктор філології Л.Жуковская писала: "Объяснено быть не может и поэтому свидетельствует против достоверности". Не менш цинічно висловився ще один доктор філології О.Творогов: "Создатели Влесовой Книги - носители и пропагандисты враждебной идеологической концепции" (курсив мій - Г.Л.). Чи можна красномовніше охарактеризувати методологічні підходи офіційної науки до вивчення Велесової Книги?
Далі була ціла когорта дослідників-патріотів, але на жаль, непрофесіоналів, один з яких і дав лінгвістично неправильну назву пам`ятці: у перших виданнях вона іменується "Влесовою" (замість "Велесової"), що породило відому іронію в російських наукових колах [2]. Автор неправильної назви Сергій Лєсной з гордістю написав у своєму першому виданні: "Влесовой Книгой пишущий эти строки назвал языческую летопись, охватывающую историю Руси повидимому от 1500 лет "до Дира", тоесть от 650 г. до нашей эры и доведённую до последней четверти 9-го века" [3]. Хіба міг він, маючи під руками лише 15% текстів-дощок, помітити, що написання імені Велеса в оригінальних копіях Ю.Міролюбова поліваріантне: Влес, Власве, Влесо, Вльс, Вълес, Волох, кличний відмінок Вълосе (уривки дощечки 33). Як бачимо, у двох із семи варіантів повноголосна вимова імені Велеса зафіксована письмово (через "ерь"), чого багато дослідників не "помітили". Л.Жуковская ж робила експертизу однієї єдиної копії дощечки (нині відомої під № 16-а) і фактів поліваріантного написання слів вона не досліджувала [4]. Оскільки назва Велесова Книга міцно "приклеїлася" до неї, то і ми використовуємо термінологію, що склалася.
Як виявилося пізніше, ця назва книги, окрім неправильної лінгвістичної форми, не зовсім точно відображає і її зміст: Велес згадується лише у восьми дощечках. Куди частіше зустрічаємо імена Сварога і Сварожичів (понад 30 дощок), Перуна, Матері Слави, а також кілька десятків молитов і звернень до цих Богів. Вірогідно, це міг бути Волховник - книга волхвів (увага! - незалежно від того, коли він був написаний).
Сергій Лєсной також багато в чому мав рацію, коли писав: "Значна кількість слів відкриває своє значення легко, якщо читаючий знає українську мову" [3, с. 6]. Перших читачів Велесової Книги насамперед цікавив етногенез племен і меншою мірою релігія Предків.
Але були й відверті хулителі язичництва, називаючи віру Предків не інакше як "паганьством". Таким виявився переклад на англійську мову Віктора Качура в 1973 р.: "The Book of Vles" [5]. Християнин-"евангелик" за віросповіданням, він подає власну критику нібито "примітивних помилок" наших Предків, які "одержали в спадок брехні, зарозумілість і порожню балаканину". Автор з притаманною більшості діаспорян недбалістю не тільки не пронумерував дощечки, але навіть і сторінки свого видання. Про оригінальні тексти нема чого й мріяти, автор навіть не згадує, з чого зроблено цей, так званий, переклад. Що ж до Богів, то Мати Слава тут - "Мати Сова", Велес - "напівісторична особа з Месопотамії", а Дажбог - "згідно скупій згадці в Іпатіївському літописі, один із знатних королів Єгипту". Зате книга В.Качура рясніє цитатами і моралізаторством з Біблії, мовляв, навіщо сучасній людині це "поганьство". Тому зрозуміло, що англомовні читачі поки що не мають уявлення про Велесову Книгу.
Не вдаючись до детального аналізу уже великого на сьогоднішній день розмаїття публікацій, як "за", так і "проти" пам`ятки, зупинимось коротко на віросповідних особливостях цієї культової книги.
1. Велесова Книга, або Волховник, засвідчує політеїзм наших Пращурів, що є великим благом: "бо Боги - єдине і множественне" (дошка 30). Як відомо сучасному релігієзнавству, всі монотеїстичні релігії мають семітське походження [6]. Юдаїзм, християнство й іслам нині називають "аврамічними релігіями" (це офіційний термін). Отже, Велесова Книга розповідає про слов`яно-арійські витоки релігійного світогляду наших Предків і їхню боротьбу з насадженим чужовір`ям: "А греки хотіли нас христити, щоб ми забули Богів наших і так обернулися [в їхню віру] і стали їхніми рабами. Постережемося того..." (6-Є). "Вони встановили нам письмено своє, щоб ми взяли його і втратили свою пам`ять" (8(3)). "Тако речемо, що маємо Красне вінце Віри нашої, і не мусимо чужої добиратися" (7-З). "Борися, Земле Руська, щоб не була на тому хресті, щоб ворогами не була захомутана і до воза прив`язана, аби тягти його туди, куди захоче володар чужий, а ти не хочеш іти сама" (8*). "А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, не чужинські боги!" (7-Г). Зрозуміло, чому така ідеологія не влаштовує не тільки науковця О.Творогова, але й усіх християнських ієрархів офіційної церкви, яка нині міцно зрощується з державою (всупереч Конституції України, ст.35, і міжнародним правовим нормам!).
2. Найголовнішим культом, засвідченим Велесовою Книгою, був культ Сварога (Діда Божого), який є не тільки Батьком небесного Зодіаку (Сварги), але й головною постаттю в язичницькій Трійці, де Сином Божим виступає Перун (енергія), а Духом - Світовид (світло). Сварог уособлює в собі сутність космічного живця, іншою іпостасью якого є Род: саме його "спершу Пращури молили, де Роду і Рожаниць було джерело, препросили і тоді бо кришили хліб наш" (15-А). Як бачимо, обряд годування Богів біля річок і джерел, цілком тотожний тому, що описаний у чисельних християнських повчаннях проти язичництва, де рідновіри, вшановуючи Богів, "молять короваї рікам, вірять в Берегинь" [7].
3. Вчення про Триєдність, загалом відоме дотеперішній науці, у Велесовій Книзі отримало свою назву "Прави, Яви і Нави", яка водночас підтвердила нашу гіпотезу про те, що саме язичницька віра наших Пращурів називалась "православ`ям" і була привласнена новою християнською церквою заради утримання пастви, яка довгі століття лишалась рідновірською [8].
4. Велесова Книга приблизно в 8 разів більша від "Слова о полку Ігоревім", що викликає закономірне питання про доцільність "підробки" такого великого документа. Незалежно від того, коли, ким і за яких обставин вона була написана, Велесова Книга становить собою писемний документ цілком виразного жанру. Вона не має єдиної композиції чи сюжету, не має хронологічної послідовності описуваних подій і їх датування. Це не художній твір, не історичний літопис, не християнське "поученіє", і не "дайджест" (як це декому подобається). Велесова Книга - це язичницький Волховник, тобто збірка (!) проповідей Волхвів, рідновірських молитов та треб. Текстологічні аналізи свідчать, що вона написана кількома авторами в різний час і в різних регіонах, має стильові і діалектні відмінності. Цілком природно припустити, що ця збірка могла бути переписана одним або кількома упорядниками з метою збереження знань про Рідну віру. Можливо це був один із нащадків волхвівської верстви. Як свідчить археологія, в деяких захищених регіонах України (Медобри, Товтри, Карпати) язичницькі богослужіння здійснювалися професійними священнослужителями включно до XVII ст. [9].
5. Можна не тільки логічно пояснити певну композиційну фрагментарність Велесової Книги, але навіть встановити ймовірного автора-переписувача, який склав Велесову Книгу з різних зібраних ним давніх джерел (як усних, так і писемних). В тексті дошки 29 він сам себе називає: "Се мовить вам Хоругин син од отця Хориги, і се є прохач ваш перед Богами, які дають вам силу і владу на землю вашу". Отже, Хоругин син не тільки оповідає нащадкам про героїчне минуле Русі, але й молиться за надання їм сили і влади на рідній землі. Йому відомі форми звертання до Рідних Богів, вірогідно, він потомственний волхв, служитель язичницького культу [10].
6. Ось уже кілька десятиліть громадськості нав`язується думка про якусь "фальшивість" Велесової Книги. Вона не може бути ні фальсифікатом, ні плагіатом, ні підробкою хоча б тому, що ніхто не знає ТОГО, ЩО власне в ній підроблено! Це самодостатній текст, який має цілком виразно окреслену мету - зберегти і донести до нащадків Віру Предків. Всякі звинувачення в фальшуванні Велесової Книги матимуть такий самий сенс, який би мало звинувачення в фальшуванні Біблії. Чи хтось коли-небудь піддавав сумніву автентичність Біблії?! Хто і коли був її авторами? І взагалі, скільки їх було перекладачів і переписувачів Біблії? Хто і чому досі не зробив правової, морально-етичної, не кажучи вже про історичну експертизу цієї "суперкниги", яка містить відверті заклики до поневолення і навіть знищення всіх народів, крім "богообраних".
7. Велесова Книга, на відміну від Біблії, описує життя і героїчну боротьбу наших слов`янських Предків та славлення наших Рідних Богів. Вона виховує пошану до Предків, Рідної Землі та Рідної Мови. Сьогодні можна скласти достатньо солідний список учених, які відстоюють автентичність цих язичницьких текстів: докт. філолог. наук, акад. Ю.К. Бегунов (Москва); проф. Міланського і Бєлградського ун-тів, співробітник Інституту ранньослов`янських досліджень у Лондоні Радивой Пєшич, який видав свій переклад сербохорватською мовою [11] (Бєлград,1997); професор, доктор філол. наук Радоміл Міроєвіч; російський дослідник Вчена рада Міжнародного Слов'янського інституту ним. Державіна; Міжнародний симпозіум "Занепад і Ренесанс слов'янської цивілізації" (Лондон, 1992). На кафедрі слов'янської філології Латвійського державного університету з 1996 р. захищаються наукові дисертації про Велесову Книгу.
До цього списку можемо додати українських вчених, таких як: професор Володимир Шаян; академік, доктор історичних наук, професор Петро Панченко; доктор філологічних наук, професор Олесь Білодід; доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек; доктор філологічних наук, професор Василь Яременко; професор-філолог Іван Ющук; філолог-перекладач Борис Яценко; письменники Валерій Шевчук, Володимир Коломієць, Микола Костенко, Микола Карпенко; філолог сходознавець-санскритолог Степан Наливайко і автор цього нарису філолог, доктор філософських наук (релігієзнавець) Галина Лозко.
8. Опоненти покищо виступають лише в одній особі доктора філолгії Олега Творогова [12], на авторитет якого посилаються всі, кому з різних причин Велесова Книга не подобається. Творогов порівнює тексти Велесової Книги з текстами, що на 200-300 років пізніші, він абсолютно не володіє українською мовою і її діалектами, - а це свідчить про неспроможність кабінетних методів дослідження такого незвичайного пам'ятника писемності. Заданість вченого на "ідеологічну шкідливість" книги волхвів, підтверджує факт повної його заангажованості, щоб "зарубати дослідження на корню".
9. В умовах офіційного неприйняття Велесової Книги з`явилося чимало популістських видань, які дискредитують і саму пам`ятку і описану в ній Віру слов`ян. А.Асов, В.Данилов та І. Мочалова (у Росії), П.Комнацький, подружжя Гнатюків та ін. (в Україні), діючи нібито в альтернативу офіціозу, насправді виконали "замовлення" антислов'янських кіл - вони дають лише привід для критики Велесової Книги, сіють недовіру і відмову від її вивчення, і в результаті - вульгаризують саме значення рідної релігії.
10. Як стверджує Д.Гаврилов у післямові до другого видання С.Лесного, деякі факти Велесової Книги випереджають наукові відкриття. Дійсно, якщо застосувати чисто хронологічний принцип дослідження, багато спірних питань стають на свої місця. Наприклад, він пропонує зіставити дати життя підозрюваних у фальсифікації. Відомо, що Сулакадзев помер в 1830 р., Ізенбек - в 1941 р., Миролюбов - в 1972 р. Додамо до цього ще, що Скрипник помер у 1989 р., Миролюбов повідомив про знахідку в 1948 р.
11. Отже, на початку ХIХ століття жоден слов'янознавець не знав, що Велес - Бог підземного світу Предків. Міфологія Г.Глінки була видана в 1804 р., а книга А. Кайсарова - в 1811 р. Це були перші праці про слов`янську міфологію. Вони нічого про це не знають. Отже, Сулакадзев цього знати не міг, а значить, не міг бути автором Велесової Книги.
12. Перша публікація Рігведи німецькою мовою з'явилася в 1870 р. Сулакадзев не міг писати дощечки, оскільки він нічого не знав про Рігведу, Індру, Пітар Діяє та інші арійсько-слов'янські паралелі, які є у Велесовій Книзі.
13. Переселення племені русів з Карпат на береги Прип`яті відноситься до ІІ ст., але стало відоме історичній науці лише в 1899 (археолог В.Хвойка вважав Зарубинецьку культуру наслідком розвитку скіфської), чого Сулакадзев знати ще не міг. А оскільки дослідження цих проблем почалося лише в 60-70-тих рр., ХХ ст., то цього не міг передбачати і Ю.Миролюбов.
14. Нагадаємо ще про берестянні грамоти, які мають ряд граматичних і фонетичних рис, властивих Велесовій Книзі (особливості відмінювання, збіг родового і давального відмінків, спільна лексика). В автентичності цих грамот ніхто не сумнівається. Вони знайдені через кілька десятиліть після видання Велесової Книги. А дослідження про них опубліковані значно пізніше, отже, Ю.Миролюбов про них знати не міг, як не міг він також знати про те, що скіфи воювали у військах вавілонського царя Навуходоносора ІІ. Цей факт став відомий історикам у 1970-х роках, коли майже всі тексти Велесової Книги були вже опубліковані. М. Скрипник же зробив найскладнішу працю з текстології, зібравши воєдино всі наявні видання і архівні матеріали Ю.Миролюбова, тим самим зберігши для нас перепис оригіналу. Його підозрювати в підробці було б безпідставно.
15. Етнічні релігії (Рідна Віра) нині відроджуються у всьому світі (створено Світовий Конгрес Етнічних Релігій - WCER), і Велесова Книга, або Книга Волхвів, знайдена вчасно.
Список використаної літератури:
1. Сковорода Г.Вірші. Пісні. Байки. Трактати. Притчі, Прозові переклади. Листи. - К.: Наук. Думка, 1983.- С.336.
2. Жуковская Л. "Влесова Книга"... Почему же не Велесова? (Об одной подделке) // Русский язык. - 1980. - №4.
3. Лесной Сергей. "Влесова Книга" - языческая летопись доолеговской Руси (История находки, текст и комментарии). Вып. 1. - Виннипег, Канада, 1966. ст.7.
4. Жуковская Л. Поддельная докириллическая рукопись // Вопросы языкознания. - 1960. - №2.
5. The Book of Vles (Vles Knyha). - Translated from the Old Slavonic by Victor Kachur. - Columbus, Ohio, 1973.
6. Лозко Г. Арійський політеїзм і семітський монотеїзм як протилежні світоглядні системи // Сварог.- 2003. - Випуск 13-14. - С.17-22.
7. Аничков Е.В. Язычество и древняя Русь. - М.: Индрик, 2003 (репринт СПб, 1914). - С. 103.
8. Лозко Г. Витокове православ`я: занепад і відродження // Сварог. - 2004. - Вип. 15-15. С. 20-22; або: Лозко Г.С. Изначальное православие: деградация и возрождение // Ярь. Газета Союза Венедов. - Санкт-Петербург, 2003. - №2.
9. Рожко М. Скельні групи Медоборів та використання їх у минулому // Медобори і духовна культура давніх, середньо-вічних слов`ян. Матеріали наукової конференції 8-9 жовтня 1998 р., Гримайлів - Львів, 1998. - С. 113-124.
10. Лозко Г. Велесова Книга - Волховник. - К.: Сварог - Такі Справи, 2002. - С.192, 272; або: Лозко Г. Велесова Книга - Волховник. - Вінниця: Континент-Прим, 2004. - С.270, 381.
11. Влескнига І. Влескнига. Пер. с древнерусского Н.В.Слатина. Словарь имён и терминов Влескниги. Сост. Н.В.Слатин. - Омск, 2000. - 240 с.
12. Творогов О. "Влесова Книга"// ТОДРЛ. - Ленинград, 1990. - Т.43.
13. Данилов В., Мочалова И. Арийская империя: гибель и возрождение. - М.: Грааль, 1998.
Стаття взята зі сайту www.svarga.kiev.ua
