22 | 05 | 2012

П'ять анафем, які Російська православна церква оголошувала українцям. Про «АНАФЕМУ НА МАЗЕПИ»

Московский патриархат

1. 1416 року Московський митрополит Фотій та Собор російських єпископів піддали анафемі митрополита Київського Григорія Цамблака. Московська церква не визнавала окремої Київської митрополії у Великому князівстві Литовському і вважала лише себе її правонаступницею. Григорія звинуватили в незаконному привласненні духовної влади. Фотій назвав його "бунтівником, поставленим від несправедливого збіговиська". Заявив: "Маємо його за відкинутого, і відлученого, і проклятого". Українські єпископи та Константинополь проігнорували московське прокляття.

 

2. 1458-го Київського митрополита Григорія Болгарина висвятив Константинопольський патріарх Григорій Мамма за згодою Папи Римського Пія II. Московський патріарх Іона, який за 10 років до цього самостійно проголосив автокефалію Російської церкви, не визнав Київського митрополита й оголосив йому анафему. Називав Григорія відступником від православ'я, закликав усіх єпископів розірвати з ним будь-які стосунки. Частина українських єпископів підтримали свого митрополита. Відтак відбувся остаточний поділ митрополій на Київську та Московську. 1469 року Константинопольський патріарх Діонісій затвердив Григорія на київській кафедрі.

 

3. 1690 року Собор під проводом патріарха Московського Іоакима оголосив анафему "хлібопоклонницькій єресі" - твердженню, що хліб і вино стають Тілом і Кров'ю Христа, якого разом із католиками дотримувалися й українські православні. Заборонили читати богословські твори українців, що "мають єдіномислія з Папою та західною церквою". Серед таких опинилися книжки Петра Могили, Кирила Ставровецького, Симеона Полоцького, Луки Барановича та інших. В Україні та низці православних країн анафему не визнали. Через це новий патріарх Московський Адріан за три роки піддав анафемі всі книжки Києво-Печерської лаври, які друкували українською.

4. 1708-го Російська православна церква наклала анафему на українського гетьмана Івана Мазепу за "хрестовідступництво та зраду великому государю". Це проголосили українські єпископи в присутності Петра І в Глухові. Розірвали гетьманські грамоти та нагороди, потягли вулицями ляльку Мазепи. Згодом кат "повісив" її на площі. Московські єпископи погрожували відлученням усім, хто спокуситься приєднатися до гетьмана в його "богопротивній справі". Торік у Київському патріархаті заявили: РПЦ створила комісію, яка розглядає питання про зняття анафеми з гетьмана. Втім, у червні патріарх Московський Кирило попросив київську владу змінити назву вулиці Івана Мазепи на Лаврську. Важає, що вулиця, яка веде до однієї з найбільших православних святинь, не може носити ім'я відступника церкви.

5. 1997 року Архієрейський собор Російської православної церкви піддав анафемі настоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета. Собор пояснив: "Чернець продовжив розкольницьку діяльність, богохульні "богослужіння", в тому числі, блюзнірські лжехіротонії, не маючи священного сану, осмілився найменувати себе "Патріархом Київським і всієї Руси-України", продовжував завдавати своїми злочинними діяннями шкоди православ'ю на Україні." Філарет відлучення не визнав. Вважає, що його здійснили з політичних міркувань. Не визнаючи Київського патріархату офіційно, із Філаретом продовжують спілкуватись особисто, зокрема представники Константинопольського патріархату. Своїм патріархом Філарета визнають від 10 до 15 млн українців.

 


ПРО «АНАФЕМУ НА МАЗЕПИ»:

 


Так званій «Анафемі Мазепі”, передували страшні петровські репресії, що викликали жах в Україні і від яких люди втікали із міст та сел у степи.


Ось лише частина промовисних назв газетних статей Європи, що вийшли у 1708 р., на події в Україні, коли російські царські війська знищили 21 тисячу баруринців: «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки і діти на вістрях табель», «Всі мешканці Батурина, без огляду на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів», «Ціла Україна купається у крові. Меншиков уживає московського варварства».

Наказавши негайно вибрати нового гетьмана, московський цар прагнув принизити авторитет Мазепи в очах шведів. У Глухів, де розмістилася головна квартира царських військ, 17 листопада з'їхалося всього чотири полковники з козаками, а також духовенство — високі ієрархи.

Вибори відбувалися під прицілом царських рушниць. Та все ж іще стало в козацької старшини духу, перше, ніж приступити до вибору, просити царя підтвердити всі давні права і вольності українського народу. І цар клявся, що всі права й свободи збереже. Гетьманом «вибрали» за волею царя стародубського полковника Івана Скоропадського, знесиленого старця.

Кандидатура молодого й талановитого ніжинського полковника Полуботка, щирого патріота, якого пропонували старшини, була відхилена царем, бо, як сказав Петро І, «з Полуботка може вийти другий Мазепа».

Скоропадський був давнім приятелем Мазепи, який його запрошував приєднатися до союзу зі шведами. Але Скоропадський, маючи в безпосередньому сусідстві царські війська, на це не наважився. Проте, шануючи Мазепу, він спочатку ухилявся від виборів, але тиск на нього був таким, що вимушений був погодитися. Текст присяги Скоропадського на вірність царю мав принизливе зобов'язання, згідно з яким гетьман «не буде мати ніякого зв'язку з Мазепою і буде повідомляти царя про всі хвилювання народу і його симпатії до Мазепи».

Після процедури виборів на ринковому майдані влаштували за наказом царя і в його присутності видовисько з театральним ефектом — символічне покарання — страту Мазепи, яку Петро І назвав «сошедшие Мазепы в ад». Збудували риштування, встановили на ньому шибеницю й принесли туди опудало, зроблене й одягнуте під Мазепу. Меншиков і Головкін увійшли сходами на шибеницю, роздерли диплом, за яким Мазепа був колись нагороджений найвищим орденом Росії — святого Андрія Первозванного. Писар зачитав злісну пародію смертного присуду. Опудало повісили на шибеницю, а потім кат тягав його серед пилу вулицями міста, топчучи ногами.
Петру здалося й цього замало. Він відновив середньовічний московський обряд, тоді на Україні невідомий,— анафему. 23 липня у глухівській Святотроїцькій церкві в присутності царя і його царедворців і генералів, козацької старшини, яка залишилася під московською владою, проводилося несамовите богослужіння. Священики й ченці, яких зібрали з усіх кінців, були вдягнені в сумні однострої чорного кольору, тримали в руках довгі, як козацькі шаблі, свічки з воску, зафарбовані сажею.

Співаючи псалми, вони оточили опудало, а потім, обертаючи на нього свої чорні свічі, стали волати разом із дяками й паламарями: «Да будет Мазепа проклят». Потім архієрей вдарив опудало палицею в груди і крикнув: «На зрадника і відступника Івана Мазепу анафема». Опудало з криками поволокли з церкви, а за ним ішли священнослужителі, співаючи: «Днесь Иуда оставляет учителя и приемлет диавола». Цар видав спеціальне доручення, щоб того самого дня таку ж відправу влаштували в Москві в Успенському соборі в присутності царевича Олексія і всього двору.

Було щось сатанинське в цьому наказі Петра І: проклинати Мазепу в церквах, збудованих на його кошти. Анафему Мазепі проголошував українець, видатний вчений, вчитель Пилипа Орлика, автор панегірика на честь Мазепи, царський митрополит Стефан Яворський. Частина здеморалізованого українського духовенства, що відійшла від традицій незалежної автокефальної національної церкви, вірно служила цареві. З того часу понад два століття щорічно в церквах усієї Російської імперії проклинали Мазепу й проголошували йому анафему.

Анафема була знята через 210 років як неправомірна антицерковна акція. Цар Петро як мирська, світська людина не мав права наказувати і влаштовувати таке дійство в церкві. Прерогатива цього могла належати тільки Собору або Синоду. До того ж не було соборної постанови православної церкви. Вселенська церква визнала оголошення такої анафеми як підкорення православною церквою закону Божого законам сатрапа. У 1918 р. анафема щодо Мазепи була знята, але не церквою Московського патріархату, а Українською автокефальною православною церквою в Києво-Софійському соборі.

 

 

Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud144.jpg
Свята наша земля
pryr19.jpg
Нове на сайті

Українські рідновіри - органічна частина української нації

 Війна, що ведеться проти українського народу в його державі Україні, за яку боролись сотні поколінь нашиих Предків  -  все більше починає проявлятись - і очевидно, вступає в свою завершальну фазу.

Ми всі сьогодні є свідками і із-за своєї бездіяльності у великій мірі є співучасниками  етноциду, лінгвоциду українців, розкрадання духовної, історичної, матеріальної  спадщини нашого Роду.
І того, без чого неможливе саме життя народу - святої нашої землі, Вітчизни.

Ми спостерігаємо, як  в середовище сповідників звичаєвого, автохтонного українського світогляду (релігії) - що є  ще лише є в процесі становлення - вмонтовуються різні чужинські, а часом шкідливі, провокативні і  навіть злочиині світоглядові конструкції, декларації, спонукання, особи чи організації. 

Хто підриває Україну?

В Україні почалсь війна? 
Ми маємо підтверждення на кожному кроці, що невидима війна ця ведеться  з початку "незалежності".
Можливо, ця війна цими історичним вибухом проявляється  і вступає в остаточну фазу, де український народ, безвладний, пограбований, вимираючий  - планується бути витіснений, як в Палестині, з його землі.
 

Ліки під назвою картопля


 

Завдячуючи юшці Гіппократа – звичайному картопляному відвару в усі часи виживав наш народ. Теперішній час не виняток, адже є оселі, в яких та страва сьогодні одна з головних.
 
 
 
А картопляні повоєнні млинці, про які розповідають старші люди, лушпиння цього овоча, за яке в штучні голодівки люди навіть билися. Однак рятувала нас картопля, про яку сьогодні кажуть, що вона — чужа й невластива для нашого етносу культура. Чи це так?
Звісно, ні. І бодай один неврожайний рік, а таке трапляється один раз приблизно на десять років, і людина починає сумувати за звичним і справді улюбленим овочем.
Картоплі, навіть, анафему оголошували. Проте варто усвідомити, що і сьогодні багато хто не знає особливостей цієї городньої культури. Ще в 1630 році парламент Франції заборонив вирощування картоплі. Ті, що її висаджували, змушені були платити в державу великий штраф. Щось схоже українці мають сьогодні з маком. Та все ж таки селяни пристосовувалися і потайки вирощували бараболю. Проте самі боялися її вживати, оскільки про картоплю Європою котився поголос, що це отруйна рослина.
Чому? Історія цього інциденту досить проста. У всьому, виявляється, були винні інки — плем’я в середньовічному Перу, яке з помсти своїм європейським колонізаторам підсувало на їхні вимоги позеленілі, тобто отруєні соланіном бульби. Переказують, що одна з таких бульб потрапила до столу одного попа-місіонера і викликала в нього розлад та біль в шлунку.
Отож навколо картоплі було зчинено істеричний галас, попи почали називати її “чортовим яблуком”, яке нібито спокусило Адама і Єву на гріх. А згадана заборона французького парламенту щодо цього овочу виникла саме як реакція на ту дію церковників.
Ситуація з картоплею була врятована. Приблизно через півтора століття, коли Антуан Огюст Пармантьє, палкий прихильник картоплі (бо, перебуваючи в полоні, врятувався нею від голодної смерті), талановитий аптекар та природознавець ціною хитрощів та неабияких зусиль зацікавив картоплею французького короля Людовіка ХVI. Спочатку Пармантьє, який був лікарем королівської сім’ї, подарував королю букет білих квіток картоплі. Вони так сподобалися Людовіку ХVI, що одну з них він навіть приколов у петлицю й пішов з нею на бал.
А в Росії старообрядці-церковники й заможні хазяї, підтримуючи французів, які видали указ про заборону картоплі, казали про цей овоч: “Картопля родиться з головою і очима на подобу людини, тому їсти цей плід, значить їсти людські душі”. Звісно, з часом ставлення до картоплі в Росії стало іншим, у відповідь на зміну ставлення до овоча у Франції.
В Україні картопля спочатку з’явилася у Харківській, Полтавській, Катеринославській губерніях, а вже в 1742 році її садили у Волинській, Подільській, Київській губерніях.
 
КАРТОПЛЯ  – ЦЕ ЛІКИ
Та вся суть у тому, що люди, споживаючи картоплю, потихеньку відкривали в ній велику кількість цілющих властивостей. А тому з повним на те переконанням можна сьогодні говорити про картоплю як про надзвичайно цінну лікарську рослину. Краплина по краплині накопичувався народний досвід, який Георгій Бульботко описав на десятках сторінок. Отож з лікувальною метою використовують майже всі “органи” рослини: бульби, стебла, листя, квіти і квітковий пилок. Та найширшого застосування у лікуванні різних хвороб набули саме бульби. Найпоширеніше використання бульб у народній медицині. Це лікування запалень верхніх дихальних шляхів, сильного сухого кашлю, хвороб горла, вух, носа (ангіни, ларингіти, риніти, фарингіти) і гайморити. Здійснюється воно методом вдихання пари щойно зварених дрібних бульб “у мундирах” і розім’ятих до густої маси. Нахилившись над посудиною, накривають голову рушником чи ковдрою, вдихають пару носом і ротом впродовж 10-15 хвилин. Завдяки чому картопля лікує? Виявляється, вона містить у собі сіркові й фенольні сполуки, а також продукти розпаду соланіну (отруйної речовини, що свого часу скоїла переполох в Європі), які згубно діють на мікроби і сприяють притоку крові до уражених місць.
При простудах і бронхітах, коли саднить у грудях і чути хрипи, а вночі мучить затяжний кашель, допомагає компрес і з 2-3 неочищених щойно зварених і потовчених картоплин, однієї столової ложки порошку гірчиці та стільки ж олії. Цю масу перемішують, висипають у марлевий мішечок, кладуть на груди, прив’язують теплою хусткою і лягають у ліжко. Компрес знімають вранці.
Сік картоплі — онкологічний засіб. Є дані про те, що сік картоплі згубно діє на ракові клітини, сприяє виведенню радіонуклідів і важких металів з організму людини. Але сік треба вміти правильно приготувати. Для цього беруть 2-3 середнього розміру картоплини без паростків і позеленілих ділянок, добре вимивають, краще з милом і щіткою, видаляють вічка і, не очищуючи від шкірки, труть на тертушці чи пропускають крізь соковитискач або м’ясорубку. Одержану масу кладуть на чисте полотно чи подвійний шар марлі і вичавлюють сік. Із 100 грамів бульб одержують 50 грамів соку. Вживають сік лише свіжим. Для його приготування перевагу віддають бульбам з червоним чи рожевим забарвленням шкірочки, у цих коренеплодів майже в півтора рази більше, ніж у білошкірих, Р-активних речовин, яким властива протизапальна та інша цілюща дія. Вчені довели, що в картопляному сокові міститься багато органічних кислот, які переважно нейтралізовані цукрами чи катіонами, і знаходяться у вигляді солей. Майже половину сухого вмісту картоплі припадає на калій. Отож, вживаючи картопляний сік, ми насичуємо організм калієм, що сприяє швидкому виведеню радіонуклідів та різних отруйних речовин.
 
НА П’ЯТИЙ ДЕНЬ ЛІКУВАННЯ ЗНИКАЮТЬ СИМПТОМИ ГАСТРИТУ
Такі захворювання, як гастрити з підвищеною кислотністю шлунка, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, як відомо, потребують ретельних обстежень, тривалого часу лікування, дорогих ліків. Проте позбутись їх можна зовсім безкоштовно за допомогою картопляного соку. Отож, схема лікування така. При названих вище хворобах і для зниження секреції підшлункової залози вживають по півсклянки чистого соку тричі на день перед їжею впродовж трьох тижнів. Дозу соку можна поступово збільшити до 200-250 грамів, а тим, у кого підвищена кислотність – до 400 грамів на добу. При перших двох захворюваннях до картопляного соку бажано додавати столову ложку синюхи блакитної (6-8 грамів сухої трави на склянку окропу). Поліпшення самопочуття зазвичай спостерігається на п’ятий день. Призначають таким хворим і профілактичне лікування. Це двотижневі цикли вживання соку по 200 мг на день навесні та восени. Якщо є шлункова кровотеча, сік має бути охолодженим.
 
 
НАЙНАДІЙНІШИЙ ЗАСІБ ЗЦІЛЕННЯ ВІД НИРКОВОКАМ’ЯНОЇ ХВОРОБИ
Для зцілення цього дуже складного захворювання польські народні лікарі винайшли досить простий засіб. З бульб із гладенькою шкіркою, неушкоджених шкідниками і хворобами, вирощених без застосування пестицидів, знімають лушпиння, заливають одним літром води і варять до розм’якшення. Відвар зливають, проціджують і п’ють по півсклянки 2-3 рази на день перед їжею. Як розповідає польський народний цілитель В.Попшенцький, це найнадійніший засіб для лікування нирковокам’яної хвороби.
 
КАРТОПЛЯНА ОТРУТА ЛІКУЄ
У нормальних бульбах картоплі зовсім небагато отрути, всього 0,002-0,2% соланіну. Він поліпшує смак бульб, зміцнює помірний тонізуючий вплив на організм і при правильному зберіганні картоплі не є загрозою для здоров’я людини. Однак коли бульби тривалий час перебували на світлі або росли на поверхні грунту і мають механічні пошкодження, посилюється синтез соланіну (до 200-400 мг/кг), вони набувають зеленого забарвлення, гіркі на смак. Такі бульби здатні викликати отруєння у людей, яке характеризується нудотою, задишкою, прискореним серцебиттям, судомами, а в тяжких випадках втратою свідомості і навіть смертю. При своєчасній медичній допомозі ці симптоми припиняються. Коли з таких бульб зняти шкірку і зварити їх, соланін розкладається майже на 80%. Тому отруєння людей трапляється рідко, частіше страждає худоба. У невеликих дозах соланін посилює діяльність серцевого м’яза. Препарати, виготовлені з нього, використовуються при цукровому діабеті, вони мають також протиалергічну протизапальну дію. Народні цілителі мали успішні випадки зцілення соланіном таких захворювань, як набряк Квінке, кропивниця, виразкові стоматити та гінгівіти.
Вченими також було встановлено, що соланін має антибіотичні властивості. Він пригнічує життєдіяльність багатьох грибків, які спричиняють мікози, а також вбиває золотистий стафілокок. У великих кількостях соланін, звісно, сильна отрута. Тому у жодному випадку, навіть при загрозі голоду, не можна вживати позеленілі коренеплоди картоплі. І ще одне застереження. Вчені кажуть, що картопля має здатність досить швидко втрачати свої поживні властивості. Наприклад, у перші три місяці зберігання бульби втрачають 30-50% вітаміну С, за півроку ці втрати складають 50-70%. При підмерзанні картоплі аскорбінова кислота розкладається майже повністю.
До речі, при приготуванні страв з картоплі може втрачатися до 80% вітаміну С. Аби його зберегти, картоплю слід кидати у киплячу воду, краще варити її “в мундирах” або пекти.
Треба знати, що картопля містить цілий набір високоцінних вітамінів: В, В1, В2, В6, РР, К, Н1. Зрозуміло, що всі вони руйнуються, якщо картоплю зберігати аж до нового врожаю. Тому доречно було б видати бодай усний “указ” про те, що картоплю слід вживати не більше півроку, тобто до лютого-березня...
 
 
http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=1741
 
Тетяна ОЛІЙНИК

Д-р Иван Митев (Шегор Рассате). Произходът на българите –схващания, теории и доктрини / Походження болгар, концепцій, теорій і доктрин

Стаття Шегора Расате (Иван Митев - на болгарській мові)  "Походження болгар, концепцій, теорій і доктрин" мовою оригіналу і переклад на українську мову засобами перекладача google   

Куєвда Володимир Терентійович

26 січня 2010 року пішов у вічність талановитого науковець, борець за духовне відродження України Куєвда Володимир Терентійович. 

 

Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія.

У книзі Куєвди Володимира Терентійовича на широкому фактичному матеріалі розглядається психологічна природа міфологічних джерел становлення української етнокультурної моделі. Методами історико-психологічного, порівняльного аналізу розкриваються важливі аспекти міфологічних образів та особливості їхнього опредмечення як основи традиційної символіки.

 

Милиардер-патриарх РПЦ МП Гудняев ("Кіріл")

ВІдео про обличчя християянської цекви - патріарха  Рускої ортодоксальної церкви (новітня назва "Русская Православная Церковь") Гундяева ("Киріл") з відкритих джерел. 

Микола Пономаренко: “Інтернет-крамниця КОЛОС є прикладом української етно-мережі!”

Українa має дві найбільші культурно-історичні “вежі”, – одна є “вежою” добра, а інша є “вежою” зла.

 

Закон“Про доступ до публічної інформації”. Практичні питання

Статті Оксани Ващук ( програмний директор центру „НАШЕ ПРАВО”) на тему народовладдя. надані в її блогзі в кінці 2011 року, опубліковані в "Громадський портал ЛЬвова"
Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Великдень

ВЕЛИКДЕНЬ – величне свято НАШИХ ПРЕДКІВ – УКРАЇНЦІВ – ОРІЇВ – РУСІВ

ВЕЛИКДЕНЬ – одне з найвизначніших народних Свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед Календарних Свят Наших Предків одне з найпочесніших місць. Витоки цього Свята сягають глибини не віків, а тисячоліть. І хоч походження Свята стерлося в людській пам’яті, його календарно-обрядові особливості дозволяють осягнути витоки виникнення та етапи розвитку в часі.

ПОЖЕРТВА ДЛЯ РАХМАНІВ-БРАХМАНІВ

Одним із найцікавіших старожитніх великодніх обрядів в українців, втрачених у сучасній календарній традиції, було жертвоприношення шкаралущі з великодніх яєць, яке адресувалося персонажам народної міфології – Рахманам.
Цим персонажам було присвячено і спеціальне свято народного календаря – Рахманський Великдень.

ОБРЯД СВЯТА ВЕЛИКОДНЯ (м.Вінниця «Вінець Бога»)

Обряд Свята Великодня, що проводився головою громади "ВІнець Бога" Велимиром Піхотою у м.Вінниця у 2009 році.

Великдень Душі (Олесь Фисун)

Відлютували цьогорічні холоднечі, й морок довгої зимової ночі поволі розтопив світло Сонця Ясного. Під благодатним теплом його оживає Матінка-Земля і все на ній суще.

Весняне рівнодення. Великдень

Весняне рівнодення здавна є важливим моментом – ключовою точкою всього кола-року. Це було і початком року, і початком дії “закону”-“порядку”, яким тоді сприймався рух Сонця у колі зодіаку і найвищим святом входження Сонця в перше (головне в той період) сузір’я зодіаку – саме тоді починалося весняне рівнодення.

відео: Свята Українців

Відео: Великдень

Надаємо відео про Великдень - свято, яек багато тисячоліть відзначає український нарід.