Олександр ФИСУН. Про Свято Калити ЗНАННЯ ПОСВЯЧЕНИХ (ВОЛХВІВ, ВІДУНІВ, ВІЩУНІВ)

Деталі

Створено: Вівторок, 15 грудня 2009, 23:37

Опубліковано: Неділя, 20 листопада 2011, 23:20

Автор: Олександр Фисун

КАЛИТУВАННЯ НАШІ – ЦЕ ОСЯГАННЯ ТАЄМНИЦЬ УСЕСВІТУ Й ДУШІ УКРАЇНСЬКОЇ

1. В основі всіх свят річного циклу – боротьба світла з темрявою. Світло – життя, а темрява – небуття. Хаос, Морок.
2. Калита – традиційне, найбільше релігійне свято молоді у дохристиянську добу.
3. У Калиті відбився світогляд Предків: боротьба двох сил природи – світла і темряви, тепла і холоду, весни й зими.
4. Калита – символ Сонця Ясного.
У давнину Калита – свято хлопців, а Катерини – дівчат. Християнство «прив'язує»
Калиту до свята Андрія. І нині в столиці ревні християни влаштовують вечорниці: Калита- на Андрія.

5. Дослідники нашої звичаєвості, зокрема Сумцов, зважаючи на сонячну тематику цього свята, ставили його в ряд з Різдвяними містеріями, зважаючи на атрибути солярного змісту.
6. За масштабами дійств калитянських і символікою образів воно є окремим святом, що відповідає хліборобському календареві Українців.

Запитання Калитянського на святі Калиті:

1. Що наймиліше? – Сонце.
2. Хто нашу землю зогріва, людей добрих звеселя? – Сонце.
3. Що найкругліше? – Сонце.
4. Що найясніше? – Сонце.
5. Що найшвидше? – Світлоносна думка.
6. Що найстрашніше? – Пітьма.
7. А кого боїться Пітьма? – Світла.
8. Хто наймудріший? – Творець. Всевишній.
9. Чому? – Бо він сотворив усе. Видиме і невидиме.
10. Що не має ні початку, ні кінця? – Усесвіт.
11. А хто найдавніший? – Усесвіт.
12. А хто вічний'? Невпинний? – Небесний Рух.
13. Куди найдовша дорога? – У світ білий.
14. А що за світом білим оцим? – Другий, третій, сотий і незліченно їх.
15. А де розляглися вони? – У неосяжному Космічному Безмежжі.
16. Де ж узявся Всесвіт? – Сотворений із Порожнечі Володарем Безмежжя. З'явилося Суще.
17. По чийому образу Всевишній його творив таким досконалим і величним? – За власною подобою.
18. А хто найдужчий? – Вода.
19. Що найрівніше? – Промені Сонця, світил.
20. Скільки ж тих променів у Сонця? – А скільки травинок, квіточок, зерняток, листочків на деревах, комашинок, рибинок, звіряток, людей і всього живою у світі.
21. А що не має меж? – Сяяння зірок, світла у Космосі.
22. А скільки ж їх у небесах? – А як піску у морі. Стільки, скільки крапель в океані.
23. Що ж найсолодше? – Наша Калита.
24. А яка вона? Найясніша. Найзолотіша. Найкрасніша.
25. А де щороку береться Калита? – Наша Калита з вогню виліта.
26. А хто її випік? – Українці.
27. А звідки ж вони? – 3 Усесвіту.
28. То скільки літ нашій Калиті? – Скільки й нам, українцям.
29. А скільки ж нам літ? – Стільки, скільки й землі нашій.
30. Чому Калита наша солодка? – Бо вкладено у неї таїну Української Сили.
31. А де ми, українці, черпаємо собі сили? – У Сонця Ясного, у Неба Високого і Зір Ясних.
32. То скільки променів у Калити? – А скільки всіх Українців було і є у світі.
33. А який найдовший промінь у Сонця? – А той, на якому пеклася наша Калита.
34. Куди найкоротша відстань? – Від пана Калитянського до Калити.
35. А найдовша? – Од Коцюбовського до Калити.
36. Звідки ж ти прибув? – 3 країни Калити.
37. А де ж ця країна? – Це держава Україна.
38. Де ж вона? – По обидва боки Дніпра розташована.
39. Де зараз кусають Калиту? – У 7-ій Галактиці.
40. А де ж та 7-а Галактика? – Її орбіти проходять через Українські землі.
41. Що зараз відбувається на Чумацькому Шляху? – Віють просо на кашу до Свята Калити.
42. Так хто ж Калиту кусає? – А хто світлоносні мислі має.
43. А кому під силу Калиту кусати? – Звісно, нам, Українцям, про теє знати.
44. А хто ж ми? – Світлоносці з Усесвіту.
45. А де взялися? – 3 Космосу послані.
46. А куди йдемо? – До нових Галактик.
47. Що найщедріше? – Сила променів сонячних, сяяння зірок.
48. А що не знає впину? – Сяяння енергії Сонця, зірок, планет.
49. Що ж не можна виміряти? – Всесвіт і Світло у ньому.
50. Що найбагатше у світі? – Земля.
51. А що найвище над Усесвітом? – Рай.
52. А хто в ньому перебуває? – Творець Небес і Світу.
53. І скільки літ? – А завжди.
54. А хто ще? – І душі Предків наших. Бережуть нас. Лад на Землі.
55. А що найчорніше? – Всесвітнє Зло, що таїться у Пітьмі.
56. А що найдорожче нам? – Україна з Богом у серці.
57. А найсвятіше? Душі Предків і Дух Безсмертя вкраїнського.
58. А хто ж рідня нашій Калиті? – Коляда, Купайло, Великдень.
59. На чому висить Калита? – На найдовшому промені найяснішої зірки.
60. Що не можна вкусити у Калиті? – Її дірку, через яку вона прив'язана.
61. Хто завжди в дорозі до людей? – Світлоносні: колядники, калитники.
62. Хто ніколи не зникає? – Творець Усесвітів.
63. А хто найдосконаліший? - Господар Усесвітів.
64. Що ж було до Початку Світу? – Безодня. Хаос.
65. А хто змінив усе? – Бог. Абсолют.
66. А що є найбільшим скарбом? – Небесні Благодаті.
67. Хто ж найбагатший господар? – Бог-Творець.
68. Де розміщена Вічна Радість? – На Небесах.
69. Хто ж вічно священнодіє, творить? – Сварог.
70. Що важко щодня осягати людині своїм розумом? – Істину.
71. Що ніколи не вичерпується? – Божі Благодаті.
72. У чім вони проявляються? – У світлі ясному, у радощах життєдайних, у животворній силі.
73. А що найдорожче Українцеві? – Україна.
74. А що вище неї? – Небо.
75. А як воно зветься? – Небо наше. Українське.
76. А де центр нашої Галактики? – Там, де стоїть пан Калитянський з Калитою.
77. А хто ж такий пан Калитянський? – А він є Космічна Вісь нашої Духовної Галактики. Бо втримує Калиту – Сонце.
78. Як священнодіють колядники? – Вони засівають нашу планету Світлом і Зерном.
79. А чиї ми діти, онуки? – «Ми, Сонцеві діти», «Дажбожі внуці». Ось тому славимо Дажбога. Шануємо батька Оря.
80. Які визначальні риси Української душі? – Сонцелюбність і Світославність.
81. Скільки ми, Українці, будемо у Світі? – А допоки Світла найяснішого, Небесного. Стільки ж буде й ходи нашої Світлоносної.
82. Де черпає силу Дух Українського Безсмертя? – У Вселенському (Світовому) Розумі, будучи його невід'ємною складовою.
83. На яких орбітах перебуває наша віра? – Вона виколисана потужним сяянням тріади Зоряних Сил: Сонцем, Місяцем, Зорею або Сонцем, Місяцем, Дощиком (Богом).
84. Хто Єдиний і Всемогутній? – Бог. Абсолют.
85. Хто поза Часом і Простором, все уміщує і все охоплює, Незмінний і Всюдипроявний? – Сварог.
86. Що є Все єдине? – Воно: Єдине у Всьому.
87. Що є Гармонією? – Любов двох Начал. Їхнє взаємозлиття.
88. Чия єдина Воля діє у Космосі? – Бога. Абсолюта.
89. В чому вона проявляється? – У творенні Всесвітів незчисленних.
90. Яка найулюбленіша страва українців? – Каша.
91. А найдавніша? – Каша. Ми і Долю нашу кличемо їсти з нами кашу.
92. Як постає багатоманіття всього Сущого? – Із Абсолюта, його Верховної Мудрості.
Зусиллями двох Начал (Чоловічого і Жіночого) виникає Всесвіт. Усе Суще.
93. Що є найбільшою таємницею Усесвіту? – Дія всепроникаючого Світла, яке зумовлює
Небесний Рух.
94. У чому сутність Світу? – У взаємодії Вогню (Світла) і Води.
95. Яка найвища якість Усесвіту? – Світи, Всесвіти, народжені з Хаосу, в своїй еволюції постають у Гармонії довершеній, доконечній.
96. У чому вища Мудрість Світобуття? – У проявах Радости Світотворення.
97. Що є ознакою Божої Дії? – Людська Душа. Вона по суті своїй є складовою Небес, знамення Бога, один з могутніх знаків Усевишнього і передвісник проголошення істинності всіх світів його.
98. А що було у Почині Світу? – Бажання сотворити Суще. Воно було першим Насінням Думки Єдиного Бога.
99. Яка найбільша таїна таємниць людського буття? – Єднання кожної душі і Бога як прояв Нескінченності і Вічності її. Джерело Усеєдності та Усеєдиності.
100. Без чого не може жити мисляча людина? І хвилину? І секунду? – Без думки.
101. А де висить наша Калита? – В Українському Небі.
102. А де ж Українське Небо розпростерлося? – Воно там, де перебуває Український Дух. У неосяжних Космічних Безмежжях.
103. Що завжди наповнює нашу душу неспокоєм? – Невідступне шукання Істини.
104. У Всесвіті постала нова Духовна Галактика. Яке її ймення? Як звати її? – У-кра-ї-на.
105. Хто поза Часом і Простором'? – Абсолют. Першосубстанція.
106. А що є Істиною? – Дорога до Бога. Зв'язок;з Ним.

Торох-торох – розсипався горох, почало світати – нічого збирати? – Зорі.
Розсипався горох на сто дорог? – Зорі.
Розсипалось на ніч зерно, глянули вранці – нема нічого? – Зорі.
Перша звечора одна ходить краля чарівна? – Вечірня зірка.
Серед моря, моря стоїть золота комора? – Місяць.
Світить, та не гріє? – Місяць.
Через тин лисий віл дивиться? – Місяць.
Рогатий, а не бик? – Місяць.
Хто ходить по світу без ніг і без торби? – Місяць.
Один чабан тисячі овець пасе? – Місяць.
Поле не міряне, вівці не щитані, пастух рогатий? – Місяць, зорі.
Розстелене рядно, а на ньому горошок і окраєць хліба? – Місяць, зорі.
Ой за лісом, за пралісом золота діжа сходить? – Сонце.
За яром, за горою красний вогонь горить? – Сонце.
По морі, по морі золота тарілка плаває? – Сонце!
За лісом, за пралісом червона паляниця печеться? – Сонце.
Вдень у небі гуляє, а увечері на землю сідає? – Сонце.
Маленьке кругленьке – усьому світові миленьке? – Сонце.
Хто однаково всіх любить, всіх однаково голубить? Кожний скоса тільки гляне, а обняти не дістане? – Сонце.
Весь вік по одній дорозі ходить, а назад не вернеться? – Сонце.
Що іде вперед і не вертається? – Сонце.
Що горить без полум'я? – Сонце.
Вдень є, а вночі нема? – Сонце.
Що сходить без насіння? – Сонце.
Стоїть дуб-вертолуб, на тім дубі-вертолубі сидить птиця-вертолиця, ніхто її не дістане, ні цар, ні цариця, ні красна дівиця, ні попи, ні дяки, ні ми, козаки? – Небо і Сонце.
Золотий прийшов, а срібний пішов? – Сонце і Місяць.
Сестра до брата в гості прийшла, а він від неї ховається? – Сонце, Місяць.
По соломі ходить, а не шелестить? – Проміння.
Прийде в дім – не виженеш, а час прийде – само вийде? – Проміння.
Мету, мету – не вимету, несу, несу – не винесу, пора прийде – само вийде? – Проміння.
Що у світі пайбагатше? – Земля.
Два брати весь вік живуть, а разом не сходяться? – Небо і Земля.

ЗАПИТАННЯ-ВИСМІЮВАННЯ ДО ПАНА КОЦЮБОВСЬКОГО:

1. Калитянський:
– Пане Коцюбовський! Ти Калиту кусати хочеш? Дак ти ж своїм конем задом їдеш і до самого Сатани у Пекло прибудеш.
Коцюбовський:
– І боком-наскоком, передом чи задом, головою чи ногою я нетрі минаю, Галактики перебігаю, стомислим зором до Небесного Руху припадаю – я до Калити нашої ще ближче підступаю – вкусити Всемогутньої Сили бажаю.

2. Калитянський:
– Пане Коцюбовський! Як же ти сидиш невміло – у твого коня ліве копито одлетіло?
Коцюбовський:
– А мій кінь світлоносний, поза хмарами пролітає, у ліве копито грубить, в сусідню Галактику звіщає, що вкраїнський Рід у граді Кия саме зараз Калиту кусає.

3. Калитянський:
– Що ж ти, пане Коцюбовський, на рогач (коцюбу) заліз, на лівий бік похилився та й сам по коліна в болото закотився. Що ж ти тепер будеш робити?
Коцюбовський:
– Копита мого коня виткані з чистого сяяння зірок всеясних і не бояться: ні чорного бруду, ані в'язкого мастила, ані нечистої сили! Коневі моєму і на Небесні Високості сягати, а мені – під силу нашу Калиту Красну кусати.

4. Калитянський:
– Пане Коцюбовський , ти ж на пеньку сидиш, а він мохом обріс і в землю вгруз, тобі ні йти, ні скакати – і Калити Красної не кусати!
Коцюбовський:
– А мій пеньок та ростучий – бо це кінь швидкобіжучий, ще й крилатий, всеясний, я на ньому долечу до Калити вчасно.

5. Калитянський:
– Як же ти, пан Коцюбовський, до Калити скакав, що й перед свого коня втеряв? Куди ж ти тепер одним задом доїдеш?
Коцюбовський:
– Мій кінь летючий, все можний! Передніми ногами у сусідню Галактику сягає, а задніми по Українській землі пробігає, і до Красної Калити вчасно прибуває.

6. Калитянський:
– Пане Коцюбовський, як та їдеш? У твого коня немає ніг.
Коцюбовський:
– Мій кінь всеосяжний, столикий, крилатий, понад світи злітає, і в град-столицю, в цю світлицю кусати Красную Калиту я встигаю.

Примітка: Такі дошкульні запитання задавати тим, хто не в образі під'їздить до Калити, не описує поетично біг свого коня, не означує його особливими якостями.

МОНОЛОГ КОЦЮБИНСЬКОГО-КОЦЮБОВСЬКОГО:

1. – Гей в червонім жупані, та на білім коні, осяйному, дзвінкому, крилатому я спішу, мчу, лечу, ногами землі торкаю, густії ліси пробігаю, високії гори перескакую, глибокії моря перепливаю, попід самими Небесами пролітаю, та до цієї світлиці, що на шляху широкім у столиці, нашої красної Калити вкушати, встигаю!

– Але хто ж це такий великий і дужий на моєму шляху стає і не дозволяє мені через високі пороги переступати? Гей, пане Калитянський! Предку-сину Україно-слов'янський! Я коня могутнього маю – всі мури-фортеці розбиваю, враже військо розметаю! Словом віщим кручу, верчу, до Калити іще ближче підступаю – її всемогутньої сили вкусити бажаю.
Будеш кресати? А я буду кусати!

2. – Я, пан Коцюбовський із Оріянського краю, на коня осяйного, дзвінкого, семикрилого сідаю, вмить попід синіми Небесами пролітаю, незчисленні Галактики й Усесвіти проминаю
та й забігаю до цієї світлиці, що знаходиться на велелюднім шляху града Кия-столиці,
аби нашої золотої й найсолодшої Калити кусати.

– Здоровим і преславним будь, пане Калитянський, Предку-сину Український!
Я буду Калиту кусати!!!
– А я буду кресати!!!!

3. Коцюбовський:
– Із самих Карпатських гір, де розсіялось Князівство Ясних Зір, я їду, їду до цієї хати – солодкої Калити кусати!
 

МОЛИТВА  ДІВЧИНИ  ДО  СОНЦЯ:

Добридень Тобі, Сонечко Ясне!
Ти святе! Ти миле, прекрасне!
Ти чисте, величне, поважне!
Ти освіщаєш гори і долини,
І поля, і степи, і високі Могили!
Освяти ж і мене,
Онуку Дажбожу Мирославу –
Красотою, Добротою,
Милощами, Любощами –
Перед панами, перед Князями,
Перед усім миром Вкраїнським!
І як Ти – чисте, величне, поважне,
Щоб і я була така чиста, велична, поважна
Перед усім миром Слов`янським
На віки-віків!
Слава Дажбогу!

Джерело: сайт  Громади "Вінець Бога", Вінниця. Рідна Віра Українців-Русинів.

• < Попередня
• Наступна >