20 | 05 | 2012

Вербна неділя.Свята українців

Відлютували цьогорічні холоднечі, й морок довгої зимової ночі поволі розтопив світло Сонця Ясного. Під благодатним теплом його оживає Матінка-Земля і все на ній суще.

Весна-Красна застеляє дорогії шати проросту та квітування – то знову воскресає сила молода й усе довкіл повниться радістю, веселим дитячим сміхом, тремтливим щебетом пташок, що прилетіли з теплих країв. Набубнявіли бруньки на деревах, зазеленіла верба, заквітували клени, котики на лозах повисли, а гурти дівчат іграми, хороводами та голосистим співом веснянок пришвидшують весняну ходу.

Відколи існує наш хліборобський рід, щорічна весна хоч і приносить йому особливі турботи про майбутній урожай на полях, та наймиліша за все – ота незміряна радість небесної благодаті, якою вона обдаровує. Із незапам`ятних часів наші Предки осягнули животворну дію високого неба весняної пори і на велику пошану Сонцю Ясному (як бачив хлібороб схід Сонця, побожно знімав головний убор і віддавав свою вдячність молитвою і поклоном йому), духам покійних пращурів, землі плодючій вони витворили три величні свята, що колись тривали по тижню – Вербна неділя, Великодня, Провідна.

До кожного свята був окремий ритуал дій і відповідна атмосфера приготування. У свято Вербної неділі освячувалися гілочки цього дерева. З предковічних часів верба була священним деревом Українців, яка символізувала Небо, саму Галактику, що тримає Сонце Праведне (на Купайла купайлицю ставили з верби, по багатьох селах і весільне гільце з неї робили), й відтак її гілки, тим більше посвячені, мають магічну силу – цілительну, захисну функції.

Видатний вчений XIX ст. О.Потебня пояснює, що в народних піснях („Сонце плете віночок, сидячи на вербі”) відбився цей світогляд. Вербова лоза втілює силу весняного відродження (найперша розпускає листочки), невмирущість і безкінечність життя. На ній, за давніми віруваннями нашого народу, поселялися духи-душі Предків, вона захищає людей і тварин від лихих сил. У народних піснях і колядках вона є улюбленим деревом: „У нашого господаря золота верба, а на тій вербі золота кора, а на тій вербі рожеві квіти. Ой то не верба – Йванова жона, ой то не квіти – Йванові діти”. Колись баба-повитуха, миючи руки у воді з вербовими галузками після прийнятого немовляти, примовляла породілі: „Як швидко росте верба, щоб і дитина так хутко виростала”. Ось тому люди так нетерпляче чекали дня Вербної неділі, аби віддати шану своєму святому дереву, возвеличити його силу, розсіваючи її галузками – освячували пучки золотистої верби і приносили до своїх осель, часто по-особливому врочисто обходили стайні, повітки, кошари, пасіки, нею обсаджували криниці, дворище, на городі, клали десь на полиці у сховок для помічних дій. До наших днів дійшов звичай один одного при зустрічі (найчастіше хлопці дівчат) злегенька хльоскати лозою і примовляти: „Не я б`ю – верба б`є: за тиждень – Великдень! Будь весела як весна, дужа як вода, багата як земля, а красна як Сонце”. Цими галузками, що мають сонячну силу, у такий спосіб розбуджували приспану зимовими холодами життєву енергію людини, очищалися тілом у продуманому пості.

Великодній тиждень проходив у різній роботі, напруженій, коли кожна родина очищувала тіло й душу і все те середовище, що її оточувало. У чистий четвер ще до сходу Сонця вся сім`я вмивається „незайманою” джерельною водою, куди покладено дві писанки, що таять в собі виписані сонячні знаки. У народі казали, хто купається раніше од воронячих дітей, той буде здоровим протягом року. Старі люди милися вночі або вдосвіта, щоб очиститися од хвороб. Вечорами, як наставали сутінки, запалювалися вогнища, на них згорав непотріб торішній. У Великодню суботу вогні запалювали не тільки в садках чи на пустирях, але й за селом на пагорбах – то були священні жертовні вогні. То чинилося для того, щоб помножити небесну світлову потугу весняного очищення природи, людини і всього сущого. Жінки в цей час прибирали в оселях – білили, прали, прасували одіж, чіпляли рушники вишивані. А надто готувалися до справжнього священнодійства – випікати великодні хліби (паски, бабки, калачі) й розписувати святочні писанки. По-особливому святково прибрані світлиці та житла – заквітчані рушниками, на столах у ряд, мов дзвіниці висококупольні, поставлені золотаві паски, а в кошиках або в мисках великих зорями осявають-мерехтять писанки, крашанки – те у віках незчисленне рукотворне видиво українського безіменного генія. Краса душі його.

Упродовж багатьох століть і навіть тисячоліть очищатися од усього дріб`язкового, минущого, висвітлюватися душею, вивищуватися духом, доростаючи до світу Сонця Ясного, у любові й злагоді прославляючи його, завжди було внутрішньою потребою українця. Мимоволі у пам`яті моїй спливає картина дитячих вражень, коли у перші повоєнні неврожайні роки (достопам`ятні 1946-47-й) не було достатньо хліба, частіше – одна картопля та зрідка каша кукурудзяна, проте до Великодня готувалися в кожному дворі – прибиралося, білилося, виміталося, лагодилося, а жінки (більшість з них – вдови) примудрялися (десь у закутку тримали кілька пригорщів) із пшеничного борошна у передвеликодні дні випікати такі жадані паски. Маленькі. Запашні. Спечені у мисочках, каструлях, кухликах, банках консервних чи в гільзах від снарядів. Осяйні, немов душі живі. У тій селянській убогості та нестачах тоді творилося щось неосяжно велике. Святе. Любов сільської трудівниці випікала пишноту Українського Великодня. Являла велич світолюбної душі. І це тоді, коли розпанахана окопами, бомбами, снарядами Українська земля була в бур`янах, бо ж не вистачало техніки і робочої сили, коли майже всі міста в руїнах воєнного лихоліття і все населення напівголодне. Але душа хліборобська жайворонком весняним у цей день знаменний злітала в піднебесся на єднання з Великим Богом. Бо так велів одвічний звичай народу. Бо туди, у височінь, кликала пам`ять Предків. Для безсмертя Козацького Роду.

На Великдень, після святкового розговіння, йшли до могилок рідних. Молодь та дорослі потім розважалися на гойдалках. Злітати на них вгору – то струменями весняного повітря очищатися від усього недоброго, що накопичилося за зиму. Існувало повір`я: хто погойдається на Великдень, той буде здоровим на весь рік, а хто ні – в того болітиме голова. На другий день свята, у понеділок, молодь ще до схід Сонця (хлопці дівчат, а дівчата хлопців) обливалася криничною водою. Веселий, за давньою традицією, так званий „обливаний понеділок”.

Ще за кілька днів до Провідної неділі могилки померлих прибирають від торішнього листя і сухих трав, підсипають свіжою землею, а тоді притрушують навколо жовтим піском і своєрідно у символах орнаментують їх. На Провідну неділю до могилок, за правилами Праотців, на кладовище сходиться все село, йде кожен, хто тільки здатен рухатися. Ще донедавна справляли – готували спільний обід у складчину: кожен приносив, що мав. Нині коло могилок рідних збирається кожна родина, частіше – окремо собі. Згадують покійних, поминають хлібом, стравами, напоями. Ритуал поминання Предків, що випало мені бачити кілька років підряд у селах, знаменує собою те достоту донесене до наших днів багатовікове свято незнищенности Роду нашого, коли численні родини, святково вбрані (їхні члени з`їжджалися з різних міст і сіл), кожна коло могилок своїх родичів, обвивши рушниками хрести й розклавши на траві наїдки і напитки, примовляннями-приказуваннями, закликаннями і тризною вершили сув`язь тисячолітнього поєднання живих душ з душами далеких Пращурів. Єдність з своїм Родом і Світом Білим. Великодні святкові дійства утверджують нескінченність світового духу і в тім процесі – очищення душ, високість народної моралі й оновлення людського духу загалом. Магічна дія священних ритуалів і високомистецька сила атрибутів як складових свята (а це і випечені хліби-паски, і натхненно вимальовані писанки) були, безсумнівно, не раз бачені й глибоко пережиті нашим найбільшим поетом Тарасом Шевченком. І, певно, тоді з уст його, як батька дітей своїх, як істинного пророка свого народу по обидва боки Дніпра, розірваного зажерливими імперіями (московською і австро-мадярською) на дві частини, вилетіли найболючіші, найправдивіші слова:

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої,

Молю Вас, благаю.

Його слова – до нас нинішніх – найжаданіші. Як молитва. Як заповіт.

Цей „Світ невечірній” – Великий День Господнього неба – щороку сяє до нас з безмірів світових як вічна благодать Божа. У всеперемагаючому світлі Сонця Ясного, у незміряній радості всього сущого, у красі оновленого життя.

Єднаймося! Братаймося! Радіймо одне одному.

Будьмо славні й дужі у Великому дні Весни Красної!

 

16 квітня 1998 р. Олесь Фисун

 

 

Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud403.jpg
Свята наша земля
pryr160.jpg
Нове на сайті

Українські рідновіри - органічна частина української нації

 Війна, що ведеться проти українського народу в його державі Україні, за яку боролись сотні поколінь нашиих Предків  -  все більше починає проявлятись - і очевидно, вступає в свою завершальну фазу.

Ми всі сьогодні є свідками і із-за своєї бездіяльності у великій мірі є співучасниками  етноциду, лінгвоциду українців, розкрадання духовної, історичної, матеріальної  спадщини нашого Роду.
І того, без чого неможливе саме життя народу - святої нашої землі, Вітчизни.

Ми спостерігаємо, як  в середовище сповідників звичаєвого, автохтонного українського світогляду (релігії) - що є  ще лише є в процесі становлення - вмонтовуються різні чужинські, а часом шкідливі, провокативні і  навіть злочиині світоглядові конструкції, декларації, спонукання, особи чи організації. 

Хто підриває Україну?

В Україні почалсь війна? 
Ми маємо підтверждення на кожному кроці, що невидима війна ця ведеться  з початку "незалежності".
Можливо, ця війна цими історичним вибухом проявляється  і вступає в остаточну фазу, де український народ, безвладний, пограбований, вимираючий  - планується бути витіснений, як в Палестині, з його землі.
 

Ліки під назвою картопля


 

Завдячуючи юшці Гіппократа – звичайному картопляному відвару в усі часи виживав наш народ. Теперішній час не виняток, адже є оселі, в яких та страва сьогодні одна з головних.
 
 
 
А картопляні повоєнні млинці, про які розповідають старші люди, лушпиння цього овоча, за яке в штучні голодівки люди навіть билися. Однак рятувала нас картопля, про яку сьогодні кажуть, що вона — чужа й невластива для нашого етносу культура. Чи це так?
Звісно, ні. І бодай один неврожайний рік, а таке трапляється один раз приблизно на десять років, і людина починає сумувати за звичним і справді улюбленим овочем.
Картоплі, навіть, анафему оголошували. Проте варто усвідомити, що і сьогодні багато хто не знає особливостей цієї городньої культури. Ще в 1630 році парламент Франції заборонив вирощування картоплі. Ті, що її висаджували, змушені були платити в державу великий штраф. Щось схоже українці мають сьогодні з маком. Та все ж таки селяни пристосовувалися і потайки вирощували бараболю. Проте самі боялися її вживати, оскільки про картоплю Європою котився поголос, що це отруйна рослина.
Чому? Історія цього інциденту досить проста. У всьому, виявляється, були винні інки — плем’я в середньовічному Перу, яке з помсти своїм європейським колонізаторам підсувало на їхні вимоги позеленілі, тобто отруєні соланіном бульби. Переказують, що одна з таких бульб потрапила до столу одного попа-місіонера і викликала в нього розлад та біль в шлунку.
Отож навколо картоплі було зчинено істеричний галас, попи почали називати її “чортовим яблуком”, яке нібито спокусило Адама і Єву на гріх. А згадана заборона французького парламенту щодо цього овочу виникла саме як реакція на ту дію церковників.
Ситуація з картоплею була врятована. Приблизно через півтора століття, коли Антуан Огюст Пармантьє, палкий прихильник картоплі (бо, перебуваючи в полоні, врятувався нею від голодної смерті), талановитий аптекар та природознавець ціною хитрощів та неабияких зусиль зацікавив картоплею французького короля Людовіка ХVI. Спочатку Пармантьє, який був лікарем королівської сім’ї, подарував королю букет білих квіток картоплі. Вони так сподобалися Людовіку ХVI, що одну з них він навіть приколов у петлицю й пішов з нею на бал.
А в Росії старообрядці-церковники й заможні хазяї, підтримуючи французів, які видали указ про заборону картоплі, казали про цей овоч: “Картопля родиться з головою і очима на подобу людини, тому їсти цей плід, значить їсти людські душі”. Звісно, з часом ставлення до картоплі в Росії стало іншим, у відповідь на зміну ставлення до овоча у Франції.
В Україні картопля спочатку з’явилася у Харківській, Полтавській, Катеринославській губерніях, а вже в 1742 році її садили у Волинській, Подільській, Київській губерніях.
 
КАРТОПЛЯ  – ЦЕ ЛІКИ
Та вся суть у тому, що люди, споживаючи картоплю, потихеньку відкривали в ній велику кількість цілющих властивостей. А тому з повним на те переконанням можна сьогодні говорити про картоплю як про надзвичайно цінну лікарську рослину. Краплина по краплині накопичувався народний досвід, який Георгій Бульботко описав на десятках сторінок. Отож з лікувальною метою використовують майже всі “органи” рослини: бульби, стебла, листя, квіти і квітковий пилок. Та найширшого застосування у лікуванні різних хвороб набули саме бульби. Найпоширеніше використання бульб у народній медицині. Це лікування запалень верхніх дихальних шляхів, сильного сухого кашлю, хвороб горла, вух, носа (ангіни, ларингіти, риніти, фарингіти) і гайморити. Здійснюється воно методом вдихання пари щойно зварених дрібних бульб “у мундирах” і розім’ятих до густої маси. Нахилившись над посудиною, накривають голову рушником чи ковдрою, вдихають пару носом і ротом впродовж 10-15 хвилин. Завдяки чому картопля лікує? Виявляється, вона містить у собі сіркові й фенольні сполуки, а також продукти розпаду соланіну (отруйної речовини, що свого часу скоїла переполох в Європі), які згубно діють на мікроби і сприяють притоку крові до уражених місць.
При простудах і бронхітах, коли саднить у грудях і чути хрипи, а вночі мучить затяжний кашель, допомагає компрес і з 2-3 неочищених щойно зварених і потовчених картоплин, однієї столової ложки порошку гірчиці та стільки ж олії. Цю масу перемішують, висипають у марлевий мішечок, кладуть на груди, прив’язують теплою хусткою і лягають у ліжко. Компрес знімають вранці.
Сік картоплі — онкологічний засіб. Є дані про те, що сік картоплі згубно діє на ракові клітини, сприяє виведенню радіонуклідів і важких металів з організму людини. Але сік треба вміти правильно приготувати. Для цього беруть 2-3 середнього розміру картоплини без паростків і позеленілих ділянок, добре вимивають, краще з милом і щіткою, видаляють вічка і, не очищуючи від шкірки, труть на тертушці чи пропускають крізь соковитискач або м’ясорубку. Одержану масу кладуть на чисте полотно чи подвійний шар марлі і вичавлюють сік. Із 100 грамів бульб одержують 50 грамів соку. Вживають сік лише свіжим. Для його приготування перевагу віддають бульбам з червоним чи рожевим забарвленням шкірочки, у цих коренеплодів майже в півтора рази більше, ніж у білошкірих, Р-активних речовин, яким властива протизапальна та інша цілюща дія. Вчені довели, що в картопляному сокові міститься багато органічних кислот, які переважно нейтралізовані цукрами чи катіонами, і знаходяться у вигляді солей. Майже половину сухого вмісту картоплі припадає на калій. Отож, вживаючи картопляний сік, ми насичуємо організм калієм, що сприяє швидкому виведеню радіонуклідів та різних отруйних речовин.
 
НА П’ЯТИЙ ДЕНЬ ЛІКУВАННЯ ЗНИКАЮТЬ СИМПТОМИ ГАСТРИТУ
Такі захворювання, як гастрити з підвищеною кислотністю шлунка, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, як відомо, потребують ретельних обстежень, тривалого часу лікування, дорогих ліків. Проте позбутись їх можна зовсім безкоштовно за допомогою картопляного соку. Отож, схема лікування така. При названих вище хворобах і для зниження секреції підшлункової залози вживають по півсклянки чистого соку тричі на день перед їжею впродовж трьох тижнів. Дозу соку можна поступово збільшити до 200-250 грамів, а тим, у кого підвищена кислотність – до 400 грамів на добу. При перших двох захворюваннях до картопляного соку бажано додавати столову ложку синюхи блакитної (6-8 грамів сухої трави на склянку окропу). Поліпшення самопочуття зазвичай спостерігається на п’ятий день. Призначають таким хворим і профілактичне лікування. Це двотижневі цикли вживання соку по 200 мг на день навесні та восени. Якщо є шлункова кровотеча, сік має бути охолодженим.
 
 
НАЙНАДІЙНІШИЙ ЗАСІБ ЗЦІЛЕННЯ ВІД НИРКОВОКАМ’ЯНОЇ ХВОРОБИ
Для зцілення цього дуже складного захворювання польські народні лікарі винайшли досить простий засіб. З бульб із гладенькою шкіркою, неушкоджених шкідниками і хворобами, вирощених без застосування пестицидів, знімають лушпиння, заливають одним літром води і варять до розм’якшення. Відвар зливають, проціджують і п’ють по півсклянки 2-3 рази на день перед їжею. Як розповідає польський народний цілитель В.Попшенцький, це найнадійніший засіб для лікування нирковокам’яної хвороби.
 
КАРТОПЛЯНА ОТРУТА ЛІКУЄ
У нормальних бульбах картоплі зовсім небагато отрути, всього 0,002-0,2% соланіну. Він поліпшує смак бульб, зміцнює помірний тонізуючий вплив на організм і при правильному зберіганні картоплі не є загрозою для здоров’я людини. Однак коли бульби тривалий час перебували на світлі або росли на поверхні грунту і мають механічні пошкодження, посилюється синтез соланіну (до 200-400 мг/кг), вони набувають зеленого забарвлення, гіркі на смак. Такі бульби здатні викликати отруєння у людей, яке характеризується нудотою, задишкою, прискореним серцебиттям, судомами, а в тяжких випадках втратою свідомості і навіть смертю. При своєчасній медичній допомозі ці симптоми припиняються. Коли з таких бульб зняти шкірку і зварити їх, соланін розкладається майже на 80%. Тому отруєння людей трапляється рідко, частіше страждає худоба. У невеликих дозах соланін посилює діяльність серцевого м’яза. Препарати, виготовлені з нього, використовуються при цукровому діабеті, вони мають також протиалергічну протизапальну дію. Народні цілителі мали успішні випадки зцілення соланіном таких захворювань, як набряк Квінке, кропивниця, виразкові стоматити та гінгівіти.
Вченими також було встановлено, що соланін має антибіотичні властивості. Він пригнічує життєдіяльність багатьох грибків, які спричиняють мікози, а також вбиває золотистий стафілокок. У великих кількостях соланін, звісно, сильна отрута. Тому у жодному випадку, навіть при загрозі голоду, не можна вживати позеленілі коренеплоди картоплі. І ще одне застереження. Вчені кажуть, що картопля має здатність досить швидко втрачати свої поживні властивості. Наприклад, у перші три місяці зберігання бульби втрачають 30-50% вітаміну С, за півроку ці втрати складають 50-70%. При підмерзанні картоплі аскорбінова кислота розкладається майже повністю.
До речі, при приготуванні страв з картоплі може втрачатися до 80% вітаміну С. Аби його зберегти, картоплю слід кидати у киплячу воду, краще варити її “в мундирах” або пекти.
Треба знати, що картопля містить цілий набір високоцінних вітамінів: В, В1, В2, В6, РР, К, Н1. Зрозуміло, що всі вони руйнуються, якщо картоплю зберігати аж до нового врожаю. Тому доречно було б видати бодай усний “указ” про те, що картоплю слід вживати не більше півроку, тобто до лютого-березня...
 
 
http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=1741
 
Тетяна ОЛІЙНИК

Д-р Иван Митев (Шегор Рассате). Произходът на българите –схващания, теории и доктрини / Походження болгар, концепцій, теорій і доктрин

Стаття Шегора Расате (Иван Митев - на болгарській мові)  "Походження болгар, концепцій, теорій і доктрин" мовою оригіналу і переклад на українську мову засобами перекладача google   

Куєвда Володимир Терентійович

26 січня 2010 року пішов у вічність талановитого науковець, борець за духовне відродження України Куєвда Володимир Терентійович. 

 

Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія.

У книзі Куєвди Володимира Терентійовича на широкому фактичному матеріалі розглядається психологічна природа міфологічних джерел становлення української етнокультурної моделі. Методами історико-психологічного, порівняльного аналізу розкриваються важливі аспекти міфологічних образів та особливості їхнього опредмечення як основи традиційної символіки.

 

Милиардер-патриарх РПЦ МП Гудняев ("Кіріл")

ВІдео про обличчя християянської цекви - патріарха  Рускої ортодоксальної церкви (новітня назва "Русская Православная Церковь") Гундяева ("Киріл") з відкритих джерел. 

Микола Пономаренко: “Інтернет-крамниця КОЛОС є прикладом української етно-мережі!”

Українa має дві найбільші культурно-історичні “вежі”, – одна є “вежою” добра, а інша є “вежою” зла.

 

Закон“Про доступ до публічної інформації”. Практичні питання

Статті Оксани Ващук ( програмний директор центру „НАШЕ ПРАВО”) на тему народовладдя. надані в її блогзі в кінці 2011 року, опубліковані в "Громадський портал ЛЬвова"
Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Великдень

ВЕЛИКДЕНЬ – величне свято НАШИХ ПРЕДКІВ – УКРАЇНЦІВ – ОРІЇВ – РУСІВ

ВЕЛИКДЕНЬ – одне з найвизначніших народних Свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед Календарних Свят Наших Предків одне з найпочесніших місць. Витоки цього Свята сягають глибини не віків, а тисячоліть. І хоч походження Свята стерлося в людській пам’яті, його календарно-обрядові особливості дозволяють осягнути витоки виникнення та етапи розвитку в часі.

ПОЖЕРТВА ДЛЯ РАХМАНІВ-БРАХМАНІВ

Одним із найцікавіших старожитніх великодніх обрядів в українців, втрачених у сучасній календарній традиції, було жертвоприношення шкаралущі з великодніх яєць, яке адресувалося персонажам народної міфології – Рахманам.
Цим персонажам було присвячено і спеціальне свято народного календаря – Рахманський Великдень.

ОБРЯД СВЯТА ВЕЛИКОДНЯ (м.Вінниця «Вінець Бога»)

Обряд Свята Великодня, що проводився головою громади "ВІнець Бога" Велимиром Піхотою у м.Вінниця у 2009 році.

Великдень Душі (Олесь Фисун)

Відлютували цьогорічні холоднечі, й морок довгої зимової ночі поволі розтопив світло Сонця Ясного. Під благодатним теплом його оживає Матінка-Земля і все на ній суще.

Весняне рівнодення. Великдень

Весняне рівнодення здавна є важливим моментом – ключовою точкою всього кола-року. Це було і початком року, і початком дії “закону”-“порядку”, яким тоді сприймався рух Сонця у колі зодіаку і найвищим святом входження Сонця в перше (головне в той період) сузір’я зодіаку – саме тоді починалося весняне рівнодення.

відео: Свята Українців

Відео: Великдень

Надаємо відео про Великдень - свято, яек багато тисячоліть відзначає український нарід.