Чи влаштовує сучасного українця інформація від баби Палажки?
Якось прочитала в столичній газеті статтю про прадавнє свято Колодія, де стверджується, що наш Предок-оріянин на світанку, "ставши обличчям на Схід, накладав на себе знак Хреста", промовляючи молитву до Сонця-Дажбога, так само хрестився і ввечері. Можна було б посміятися, якби не було так сумно. Не думаю, що така "інформація" порадувала християнських попів, але й рідновіри навряд чи дочитають статтю до кінця, відкинувши газету після першого ж такого опусу.
Справді, приходять на згадку рядки з повісті Івана Нечуя-Левицького, де баба Палажка каже: "Я всім розказую, в якій церкві які мощі, показую, де лежить пір'я з архангела Гавриїла в панянському монастирі, де стоїть молоко богородиці..." Здається, ми вже призабули цей хрестоматійний сюжет, коли баба Палажка читає молитву над п'яним Кайдашем, згадуючи "ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще тую, що телятиною обшита". Засвоївши термінологію християнських попів, баба Палажка молиться: "Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах". Кого влаштовує така аргументація, для того в нашого українського народу є мудра приказка: хрести п'яти та й лягай спати! А тим, хто не раз сам замислювався над цією проблемою, пропоную свої роздуми, хоча й усвідомлюю, і це цілком природно, що однією статтею ця тема не вичерпується. Вона потребує ще додаткових джерелознавчих пошуків, опрацювання й наукового осмислення.
Історична довідка:
1. Знак рівнобічного (рівнораменного) хреста є знаком Сварги - найвищого Неба, що його бачить людина над головою. Це знак сонячного вогню, животворної Божественної сили. Такий "хрест" в давніші часи слов'яни називали крижем. Подібний знак, але із загнутими кінцями, називається Коловратом (коловоротом). Ці знаки широко використовувались у житті наших Пращурів: у формі рівнораменного хреста будували жертовники Богам, орієнтовані строго за сторонами світу; косі рівнобічні хрести викарбовували на каменях, що служили дороговказом до Святині (наприклад, шлях на священну гору Соботку, нині територія Польщі); криж також є мірою для полотна, яка дорівнює довжині від середнього пальця піднятої вгору руки до великого пальця протилежної ноги дорослої людини; така мірка полотна використовувалась в обряді освячення і наречення дитини - звідси - назва крижмом. Крижем, Крижиком або Сварожиком називається обрядовий хліб - пожертва Матінці-Землі для спонукання її родючості; Коловрат або Сваргу пишуть на писанках, виготовляють з тіста як прикрасу на великодні короваї, вишивають на одязі, рушниках і т. д. Як бачимо, ці правічні знаки були священними для наших Пращурів і такими ж мають бути й для нас, їхніх нащадків.
2. Але ніяких "накладань хреста" на людей, тобто на самих себе, не здійснювалось і не могло бути ні в трипільські часи (VI - ІІІ тис. до н.е.), ні в часи оріянські, коли жив Прабатько Орь (за Велесовою Книгою - 7 ст. до н. е., тобто скіфський час). Мало того, русичі вважали величезною ганьбою хрестити лоба, та ще й перед Святим Сонцем-Дажбогом, бо це, за нашою Вірою, є приниженням і образою Божества. Навіть і сам сумнозвісний "рівноапостольний" князь Володимир, який загнав Русь-Україну до християнського рабства, ніколи не хрестив лоба, хоча б тому, що тоді це було неприйнято. Невідоме хресне знамення і в язичницьких релігіях інших народів. Як обереги широко використовувались кола. Окреслення крейдою, вугіллям, ножем на землі символічного круга навколо себе - відомий прадавній оберіг. Коловий рух правою рукою навколо голови чи обличчя ладує природню енергетику людини, знімає головний біль, діє заспокійливо під час нервового збудження, тобто виконує лікувально-магічну роль. Такий знак треба накладати посолонь (тобто за Сонцем). Під час молитви рідновіри піднімають витягнуті вперед долоні до Сонця-Дажбога, а якщо його не видно, то повернувшись обличчям на схід. Якщо ж молитва здійснюється в храмі - повертаються до зображення (статуї) Божества. Після молитви руки складають на грудях так, як зображено на статуї Світовита: праву на серце, ліву - на сонячне сплетіння (стан священного спокою), знак закінчення молитви і вдячність Богам.
3. У християнстві вперше "хресне знамення" введено лише на початку Х ст. Це є історичний факт, який замовчується церквою. В Україні-Русі "хресне знамення" двома пальцями почали застосовувати лише в ХІІІ ст., та й то тільки попи, але ніяк не народ (про це пишуть різні християнські джерела, наприклад: протоієрей Григорій Дяченко. Полний церковнославянский словарь. - 1990. - С. 269). До речі, слово хрещений (церковнослов'янське крествуємий, крестуємий означає "розіп'ятий на хресті"). Отже, охрещення дитини є символічним розпинанням її на хресті. Після московського собору 1667 року ортодоксальна церква впровадила хресне знамення трьома пальцями, що за її канонами означає три іпостасі Божі, після чого почалися жорстокі переслідування, так званих старообрядців, які не визнавали цього нововведення.
Християни-католики христяться п'ятьма пальцями, що у них означає п'ять ран Ісуса, до того ж накладають хресне знамення зліва направо, в той час, як християни-ортодокси (т.зв. православні) христяться справа наліво. Християни-протестанти не визнають хресного знамення взагалі, так само, як і не поклоняються іконам, мощам, святим. Ці канони протестанти відкинули ще в XVI ст. Подібна різноманітність існує також і в традиціях поклоніння різним формам хреста (чотири-, шести-, восьмиконечні, зі скошеною нижньою поперечиною, у формі літери Т - "тауподібний" або "трикінечний" з зображенням розіп'ятого Ісуса і без нього та ін.). Отже, цей різнобій в межах фактично однієї християнської релігії викликає сумнів щодо давності цього звичаю загалом. Швидше за все, християнська церква так і не виробила одностайного канону й досі.
4. Український народ дуже довго після насильницького охрищення не приймав християнських звичаїв і світогляду, які були чужими в Русі-Україні. Якщо хтось христився на людях, його висміювали як юродивого. Відомі слова Великого Князя Святослава: "Віра християнська - юродство єсть". Він своєчасно зрозумів загрозу юдохристиянства для всіх народів і прагнув зберегти слов'янську єдність, створивши язичницьку імперію, однак противники підступною змовою прибрали небезпечного для них князя-воїна. І хоча християнізовані літописці добре подбали, щоб перекрутити, а то й просто знищити інформацію про справжні події того часу, наша українська впертість ще багатьом поколінням служила надійним захистом проти чужовір'я.
Тому маємо безліч нарікань християнських попів впродовж цілих восьми століть (аж до XVIII ст. включно), що люди соромляться накладати на себе хрест. Так, ще Кирило Єрусалимський нагадував про обов'язок віруючих любити і "почитати" Христоса: "Не стидайся Христового хреста, хоча б хтось його приховував, але ти явно клади його на своєму чолі... Роби цей знак, коли ти їси й п'єш, коли сидиш, лежиш, встаєш, або ходиш, словом, при кожній нагоді". Про те ж саме нагадував українцям Іван Вишенський: "Хрестом Христовим, до церкви прийшовши, хреститися не соромтесь; бо нині християни Малої Русі поєретичені, бо хреста Христосового, слави своєї, що на ньому і нам спасіння содіялось, соромляться. І не тільки в церкві, але й за трапезу сідаючи, хрестом себе знаменайте..."
Це написано в 1600 році. Якби хресне знамення було і язичницьким оберегом, то не приходилось би християнським душпастирям постійно нагадувати своїй пастві про нього. Однак маємо й пізніші документальні свідчення про те, що "українці до церкви не ходять, церковне вінчання нехтують і дітей хрестити не хотять", а християнська церква насильно схрещувала тисячі язичників аж до ХІХ століття. До речі, навіть на початку ХХст. в народі існував обряд відхрещення, який здійснювали знахарки та чаклуни після різних церковних обрядодійств: хрещення, вінчання тощо (див. Матвієнко В. Українські святощі // Сварог, 1996, № 4).
Кому вигідно, щоб люди накладали на себе хресне знамення? Релігійні імперіалісти надали хресту неправильної форми (з непропорційно витягнутим нижнім кінцем), що зруйнувало нашу етнічну символіку, приземливши природне начало людського тіла. Прагнення до світового панування спонукало їх впровадити і хресне знамення для християн, щоб "раби Єгови" (саме так в оригіналі Біблії, а не "раби Божі") щодня знищували свою фізичну енергетику, послаблювали свої сили і здоров'я. Для наукоподібності свого винаходу вони вигадали байку не тільки про те, що хрест (знаряддя страти) є символом Христоса, але й що хрест нібито позитивно впливає на "чакри".
До речі. Христос з хрестом має тільки незначну співзвучність, бо розпинався він не на хресті, а на дерев'яній колоді, яку пізніше християни назвали "хресним деревом". Та ще й, як відомо з історичних джерел, у Римській імперії того часу побутував так званий п'ятиконечний хрест, на якому розпинали злочинців. Такий хрест "у всьому був схожий на чотириконечний, крім того, що в середині прямого стовпа прироблялось схоже на ріг сідалище, на якому сидів розіп'ятий... сидів, ніби їдучи верхи на коні" (Дяченко Г. Крест Христов. - Там же, стор. 1024). І хоча історики церкви не зацікавлені в тому, щоб хрест Христоса мав таку форму, але ніде правди діти - у Римській імперії того часу саме ця форма хреста була найпопулярнішою, хоча, звичайно, існували й інші (приміром у вигляді літери Х, але такий вживався вкрай рідко).
Висновки
Зневага до тіла, приборкання людських прагнень до свободи, виховання смирення, покірливості, пасивності - це найбільша шкода, завдана імперськими релігіями вільним народам. Саме приглушення людських прагнень мали на меті ці "будівничі", коли ввели ще й хресне знамення - символ розп'яття свого власного "Я", покірності й фізичної слабкості. Слаба людина не може піднятися духом до Божественних істин своєї Рідної нації. Подумайте, чи може людина із здоровим глуздом носити на шиї символ шибениці, та ще й надавати йому позитивного значення? Знаю, що мільйони українців ще не готові до сприйняття цієї інформації, але вже настав час для серйозного аналізу причин нашого лиха. Без такого переосмислення важко говорити про справжню незалежність держави.
Нові часи оновлюють і світогляд, і загальноприйняті уявлення про ті чи інші явища нашого життя. Якщо десять років тому націоналістом вважали того, хто тільки розмовляв українською мовою, то нині цього вже недостатньо. Сьогодні національно свідомою може вважатися людина, яка не тільки створює навколо себе україномовне середовище, але й дбає про те, щоб посилити енергетику свого етносу, консолідувати народ на побудову гармонійного суспільства у своїй державі. А це можливе лише за умови очищення свідомості усіх громадян від чужинської культури, чужинських норм моралі, застарілих стереотипів мислення. Нині нас не влаштує суржикова мова, так само, як і суржикова культура (тобто суміш всесвітніх цінностей). Такий, м'яко кажучи, "вінегрет" можуть споживати хіба що "стойкіє інтернаціоналісти", які полюбляють "общечеловєчєскіє ценності". Але чи можна визначити смак картоплі, споживаючи вінегрет? Отож, планка українського націоналіста нині піднялась на вищий рівень.
Шкода тільки, що наша безмежна українська віротерпимість може дозволити собі синкретичні вірування на зразок: "Ми шануємо Віру наших Предків, але й Ісус теж хороший, і взагалі - він був українцем, навіщо ж нам від нього відмовлятися?". Хочеться зіронізувати: мабуть, Ісус був і першим, а може, й єдиним "українцем", який здійснив юдейський обряд обрізання крайньої плоті (кому це не до вподоби, дивіться християнський календар, де 14 січня - свято "Обрізання Господа нашого Ісуса Христа"). Отож, якщо не хочемо "хрестити п'яти", подбаймо про майбутні покоління українців, яким у школі нині накидають біблійні байочки як окремий предмет, який читають некваліфіковані вчителі (не хотілось би порівнювати їх з бабою Палажкою), або просто запрошують до школи попів, навіть не замислюючись, що цим порушують Конституцію України. Чи не краще для всебічної освіти дітей увести предмет релігієзнавство, підготувавши спеціальних викладачів у вузах?
Курси ж народознавства, які читають у школі, подекуди наскрізь просякнуті християнством, навіть читаються і співаються християнські молитви. Нещодавно в тролейбусі я почула враження двох школярів від такого уроку: "Сказали, що прийде український Дід Мороз, а привели якогось попа" (мали на увазі "святого Миколая"). Яку повагу до української культури виховають такі уроки? Чи треба організаторам подібних заходів пояснювати, що ні святий Миколай, ні Біблія, ні вертеп про царя Ірода та Ісуса не мають ніякого відношення до української культури?
Скільки б ми не писали і не говорили про це, та поки не буде нормальної державної програми духовно-культурного розвитку України, доти ми будемо послуговуватися інформацією від баби Палажки. Сто років тому про це писав Ф. Ніцше: "ще й досі жінка стоїть на колінах перед помилкою, бо її обдурили, сказавши, що за неї когось розп'яли на хресті". Так це неграмотна жінка (баба Палажка), а тут державні мужі, які стоять при владі і, м'яко кажучи, "кладуть хресне знамення" на всю Україну!
Хочеться крикнути: "Схаменітьсяі" Та чи почують?!
Галина Лозко
