"РУССКІЙ МІР" ВИМИРАЄ. НАСЕЛЕННЯ СХОДУ УКРАЇНИ І РОСІЇ СТРІМКО ЗМЕНШУЄТЬСЯ, ЗАХОДУ УКРАЇНИ НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ

Деталі: Автор Анатолій Момрик

Урбаністичне населення не відтворює саме себе, а ознакою Донбасу стають вимираючі «шахтарські посьолки». Мешканцями цих селищ є не україномовні українці. На Волині й Буковині скорочення населення також, по суті, не відбувається. Давно зрозуміло, що в Росії відбувається демографічна криза, яка вочевидь обертається на катастрофу, - одна з причин колоніальна політика.

Про демографічні і мовні тенденції в Україні та Росії ТЕКСТАМ розповідаєнауковий співробітник Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної академії наук України Анатолій Момрик

Варто говорити про проблему подвійної ідентичності в Україні, а не про вимирання російського етносу.Практично всі, хто за часів СРСР визнавали себе росіянами, насправді були ними лише частково. Практично ж ,як свідчили соцопитування , більшість з них була народжена в україно-російських сім’ях, або перебувала в змішаному шлюбі.

Після ж розпаду СРСР ці всі люди, звісно, постали перед вибором національної ідентичності. Таким чином обидва переписи, останній радянський 1989 року та український 2003-го, показали, що кількість росіян у країні скоротилася на три мільйони. Спочатку це, безумовно, викликало певний шок, заявки про вимирання росіян, тощо. Але ж причина тут була проста.

Три мільйони з 12-мільйонної спільноти росіян змінили свою ідентичність. Хоча й це не все. У Західній Україні, серед мешканців, що й далі визнавали свою російську ідентичність, різко – до чверті, а то й третини – зросла кількість тих, які назвали рідною мовою українську. Гадаю, наступний перепис населення не лише підтвердить ці показники, але й простежуватиметься більш значне скорочення чисельності російської меншини в Україні.

Ця тенденція неухильна. І в цьому разі, на мою думку, вона свідчить не про вимирання чи міграцію, а саме про зміну ідентичності. До речі, ця статистика обернено пропорційна тій, що в Росії. Якщо там кількість наших співвітчизників досі налічувала три мільйони, то зараз упала вдвічі. Але тут нам потрібно виділити іншу проблему в сучасних етнічних процесах. На Сході процентне відношення між людьми, для яких рідною є українська мова та тих, для яких – російська, приголомшливо змінилося.

Згідно з тими ж переписами в Східній Україні начебто відбулася спонтанна русифікація. І насамперед відсоток україномовних українців різко скоротився на Донбасі. Але ж усе далеко не так просто. Поміркуймо: адже пропорція змінилася саме за рахунок отих трьох мільйонів росіян, які переінакшили ідентичність на українську. Вони-то залишилися російськомовними. Отож постає питання : це є прогрес українського етносу, бо його кількісно побільшало, чи це трагедія, бо він стає російськомовним?

Маємо на нашій етнічній мапі дві протилежні тенденції, крім того, і дається взнаки довготривалий процес скорочення слов’янського населення на всьому пострадянському просторі. Адже він почався ще за періоду застою, коли подружжя в СРСР стали народжувати по одній дитині.

Та, якщо завдяки мусульманському населенню загалом у СРСР наслідки такого сімейного перевороту спочатку були непомітні, то тепер на наших очах відбуваються серйозні речі: почало відходити покоління дідів і бабусь цих однодітних сімей. Таким чином один онук уособлює чотирьох людей, і скорочення населення відбуватиметься й надалі – його кількість неминуче падатиме, як і по цілій Європі.

Якщо розглянути демографічні процеси в Західній та Східній Україні, то таки матимемо особливості – доволі цікаві й несподівані. Скажімо, в Закарпатській області період скорочення населення тривав усього-на-всього один рік. Загалом же населення там і далі зростає.

На Волині й Буковині скорочення населення також, по суті, не відбувається. Звідси на Західній Україні ситуація зовсім інша, ніж на Східній. Там і досі є чимало сіл, де традиційно багатодітні родини.

Мова йде про греко-католицькі сім’ї Галичини та протестантські – Волині й Буковини. Натомість урбанізований український Схід, де переважали переселенці й радянське за культурою населення, ще за «ударних стройок п’ятілєток» одразу перейшов на однодітні пари.

Урбаністичне населення не відтворює саме себе, а ознакою Донбасу стають вимираючі «шахтарські посьолки». Причому переважно мешканцями цих селищ є не українці з їх рідною мовою, а росіяни, або російськомовні українці.

Отож, можемо говорити, що українці в Західній Україні зростають, а росіяни Східної – скорочуються. Важливим також є питання, що вимирання відбувається в неблагополучних соціальних групах, відірваних від традиційної духовності, моралі та культури.

Ідеться про людей, які покидали свої села десь у Росії чи Білорусії й виросли в стандартній культурі вбогих радянських містечок. Тим паче шкідлива промисловість цих регіонів приплюсувала сюди й таке поняття як: «відправити на хімію». Усі вони поповнювалися насильно, коли за Хрущова ввели «умовний термін покарання». Людей, які скоїли дрібні правопорушення штибу хуліганства, і відправляли туди працювати на хімічні підприємства без права їх покинути.

Відповідно, рівень кримінальності цього населення завжди зберігався доволі високий і тим самим упливав на стан благополуччя, зокрема, на рівень алкоголізму й наркоманії. Також потрібно брати до уваги географічну зону зі сприятливими кліматичними умовами для наркотичних культур.

А як відомо, непропорційно високий, порівняно з Західною Україною, ріст наркоманії на Донбасі, в Миколаївській, Запорізькій та інших областях бере початок ще з Радянського Союзу. Та й істотних змін тут не відбувається. Те ж і з алкоголізмом, притаманним російським селам та спричиненим в Україні їхніми переселенцями.

У цьому плані ситуація принципово не змінилася з дореволюційного часу, коли шахтарські селища, отримуючи зарплатню, на тиждень ішли в «запой», і шахти просто ставали. Сюди-таки потрібно приплюсувати й фактор СНІДу, що поширюється на теренах Південно-Східної України через наркоманію.

Безперечно, є такий острах, що міграція на Захід змінить етнічну ситуацію в Україні. Але, страхи перебільшені концептуально не змінить. На жаль, зробити тут якісь підрахунки неможливо, тому що не існує жодних достовірних статистичних даних про кількість українців, яка назавжди емігрувала на Захід. Зрештою, самі ж українці, які виїхали, не зможуть сказати, хто з них повернеться назад. Причому не відобразить нам цієї картини й майбутній перепис.

Не треба також не забувати й про трудову міграцію українців зі Східної України до Росії, котра досі була малопомітно виражена. Гадаю, ця міграція пропорційно цілковито може врівноважити виїзд західноукраїнського населення в Європу.

Частково етнічні зсуви в Україні можна пов’язати з електоральними, себто значно більшою кількістю голосів виборців за помаранчевих кандидатів останніми роками, ніж у 90-ті – за представників правих партій. Але хіба що частково. Усе ж правий електорат підтримували схильні до індивідуалізму мешканці Центрально-Західної України.

Утім, якщо зараз окремі політологи ведуть мову про те, що мапа помаранчевих областей збігається з колишньою територією Речі Посполитої, то скажу більше: їхня межа відповідає й відповідатиме тому кордонові, що існував на цих територіях завжди.

За помаранчеву або ж українську ідею проголосували мешканці прабатьківщини слов’ян, себто Дніпровсько-Дністровського межиріччя, яке має абсолютно чіткі межі – болото Прип’яті на півночі, межа лісостепу зі степом – на півдні. Кіровоградщина та Полтавщина, що виступили за помаранчевих, якраз і сягають цієї межі.

Ця ж територія фактично й була осереддям Київської Русі, значною мірою вона дублює й розквіт Галицько-Волинського князівства. Це-таки територія Корони Польської та Великого князівства литовського періоду його максимального розквіту часів князя Вітовта; це-таки територія Речі Посполитої початку ХVII сторіччя; це-таки територія Гетьманської України часів Хмельницького та після нього.

І цю ж таки територію за Другим універсалом визнав, власне, Україною Тимчасовий уряд Росії, іншими словами, п’ять тодішніх губерній: Волинську, Київську, Полтавську, Подільську, Чернігівську. Саме тут українці, слов’яни, мешкають останнє тисячоріччя. Усі теперішні вибори й чітко проводять цю історичну межу. І наразі я не бачу можливостей змінити цю межу. Адже, по-перше, ми не спостерігаємо трудової міграції з Західної України на Східну, лише – на Київщину та в окремі регіони на території Північного Причорномор’я.

По-друге, панівною мовою в східних регіонах залишається російська. Покоління дідів, яке розмовляло українською на Сході вимирає, а на зміну їм приходять російськомовні онуки. Звісно, вони знають українську мову навіть краще, ніж їхні батьки, однак вона не є їм рідною, а – вивченою, навченою. І хоча ми маємо українську міську культуру в Чернівцях, Львові, Луцьку чи Рівному, однак сумніваюся, що в найближчих поколіннях вона запанує у великих мегаполісах, іншими словами, в наших містах-мільйонниках.

Села, які оточують ці міста, на сьогодні володіють значно меншим демографічним ресурсом, ніж у минулому, відповідно й перетворення їх на міські окраїни, як у Києві, також стає неможливим. Якщо цей фактор функціонував у дев’ятнадцятому та першій половині двадцятого сторіччя, то нині він відійшов. Наприклад, єдина українська школа в Харкові за радянського часу належала селу, яке тільки-но ввійшло до складу міста. Тепер такі варіанти більше неможливі.

Можна сказати, що інформацію про згадані демографічні процеси збирає й частково аналізує наш держкомстат. Частково над нею також працюють в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України. Утім, і там, і там радше обробляють сухі статистичні дані.

Науковців же, які досліджують ці процеси саме як етнографічно-історичні, дуже мало.Наразі дисертація по цій тематиці на основі останніх переписів незабаром захищатиметься в Харкові.

Давно зрозуміло, що в Росії відбувається демографічна криза, яка вочевидь обертається на катастрофу.

Насамперед тут маємо статистичні дані про різке скорочення народжуваності, й одним із наслідків тут є невпинний притік населення в Росію з Далекого Сходу.

Протилежного маятника міграції надалі не буде. Окрім того, ось уже понад тридцять років, як вимирає «російське чєрнозємья». Ще одним свідченням такої катастрофи є відсутність трудового ресурсу в Росії. Вона нездатна забезпечити собі економічне зростання без сусідніх країн, чим і пояснюється велика міграція в РФ із країн Центральної Азії.

Cподівання, що основним джерелом «трудового ресурсу» стане Україна, в Росії не виправдалися, а єдиним «трудомістким» регіоном на її території став Кавказ. Таким чином економічне зростання там неухильно поєднуватиметься зі збільшенням неросійського населення.

Наразі вже половина населення, що народжується в Росії, це – неросіяни. А офіційно у віковій популяції до десяти років неросіяни загалом становлять четвертину мешканців РФ. Якщо ж склад національної меншини в будь-якій країні перевищує цифру в 25 відсотків від загальної кількості мешканців, це може спричинити міжетнічні конфлікти, що й відбувається наразі в багатьох регіонах Росії.

Владні спроби зупинити ці процеси – украй нечіткі, й загальмувати наближення цієї катастрофи неможливо. Адже процес деградації та скорочення населення почався ще за часів Брежнєва з вимирання «російського чєрноземья», половини самої серцевини Росії.

Це також можна зачислити до наслідків колоніальної політики Росії, коли тамтешнє населення в якості колоністів – як свого часу давні греки, або кілька сторіч тому англійці та іспанці з португальцями – спочатку масово виїжджало на Кавказ, відтак, починаючи зі сталінських часів, сюди добавилися Центральна Азія, Прибалтика та Молдова, певна річ, Україна. Отже, молодь виїжджала з регіону «російського чєрнозємья», й, звісно, не поверталася, залишалися тільки старі люди.

Реально там уже існують пустельні території, де, скажімо, розташувався райцентр, а в радіусі шістдесяти - дев’яносто кілометрів – жодного села. Відповідно, заселити їх більше неможливо, оскільки там – ні роботи, ні тих, хто бажає оселятися. А втім «у колоніях», на Далекому Сході, що за розмірами дорівнює кільком Європам, мешкає всього сім мільйонів людей.

Напротивагу лише в трьох областях Китаю, що пролягають уздовж південних берегів Амура, живе сто мільйонів осіб. Розміщення населення абсолютно непропорційне, і цілком реально, що воно вплине на історію в майбутньому.

Якби не кордон, ці російські пустелі вже давно були б заселені китайцями. Проте російський страх перед китайською експансією настільки великий, що наразі цій міграції стоять на заваді безліч юридичних перепон. Тому де-факто, ніякої масової міграції китайців у Росію поки-що не відбувається. Істерія на цю тему насправді безпідставна.

Натомість одну з найсерйозніших проблем для Росії вже становить ісламський Схід на півдні. Одразу після розпаду СРСР із країн Центральної Азії «додому» переселилися аж п’ять мільйонів росіян – на пограниччя з Казахстаном і Поволжям. Тим часом у самій РФ уже - 20% мусульман.

Експансія російської культури настільки сильна, що вона цілком здатна асимілювати у російський простір кавказців та азійські нації. Не будучи росіянами, ті можуть стати носіями російської мови, культури або ментальності вже на мусульманському ґрунті.

Сценарій же розпаду Росії на основі демографічно-етнічних зсувів стане ймовірніснимлише за умови, що до них додадуться й чинники максимальної економічної нестабільності та зміни сучасних владних еліт. Тоді можна очікувати змін, що кардинально вплинуть і на ситуацію в Україні.

Однак такі прогнози – це й значна частка далекої від науки емоційності, окрім того є лише одним із варіантів дальшого розгортання історії. Я ж, як науковець, намагаюся бути об’єктивним, отже, щонайперше ставлю за мету не доводити, а спростовувати їх.

Анатолій Момрик

Джерело: texty.org.ua

Записав: Олесь Кульчинський

Графіка: pollotenchegg.livejournal.com

До теми:

Перелік карт

Україна

Народжуваність

"РУССКІЙ МІР" ВИМИРАЄ. НАСЕЛЕННЯ СХОДУ УКРАЇНИ І РОСІЇ СТРІМКО ЗМЕНШУЄТЬСЯ, ЗАХОДУ УКРАЇНИ НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ

Давно зрозуміло, що в Росії відбувається демографічна криза, яка вочевидь обертається на катастрофу.

До теми:

Перелік карт

Україна

Слово про землю.

Продаж землі- злочин проти народу

«Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект» Лозко Галина

Україна. Земля. Люди. Мова.

Праісторія України (В. Кобилюх)

«Рідна Православна Віра» НеПраво– і неСлавні» ЗЛОчинці у Рідній Вірі?

ВІдео. Перекручення історії України від Російської Федерації

Т.зв. "рідновіри" в Російській Федерації

Відео. Система освіти

«Рідна Православна Віра» НеПраво– і неСлавні» ЗЛОчинці у Рідній Вірі?

Коляда їде, світлом осяюючи… Різдвяна зірка в Ужгороді

"Останній" мольфар. Пам'яті Михайла Нечая.

"РУССКІЙ МІР" ВИМИРАЄ. НАСЕЛЕННЯ СХОДУ УКРАЇНИ І РОСІЇ СТРІМКО ЗМЕНШУЄТЬСЯ, ЗАХОДУ УКРАЇНИ НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ

02 - 12 січня 2012 м. Березне Рівненської обл.:Прикладний семінар з Бойового Гопака (2)

10 уроків життя та 14 заповідей від Будди

22.12..2012 - найдовша ніч і початок святкування Різдвяних свят

Святочна калита. Декілька рецепти приготування.

СВЯТО КАЛИТИ – шлях до пізнання Всесвіту

СВЯТО КАЛИТИ В ГРОМАДІ „ВІНЕЦЬ БОГА” 2009/7517р.

Олександр ФИСУН. Про Свято Калити ЗНАННЯ ПОСВЯЧЕНИХ (ВОЛХВІВ, ВІДУНІВ, ВІЩУНІВ)

КАЛИТУВАННЯ НАШІ – ЦЕ ОСЯГАННЯ ТАЄМНИЦЬ УСЕСВІТУ Й ДУШІ УКРАЇНСЬКОЇ

Калита.Свята українців

Свято Долі у громаді "Вінець Бога" 24 листопада 2009/7517р.

Святкування Свята Долі у громаді "Вінець Бога" 24.11.2010 (7518)р

Долі.Свята українців

Доля - 24 листопада