- Деталі
-
Створено Субота, 03 грудня 2011 21:05
-
Автор Віталій Креслав
Ми живемо у дуже складний час, в час переосмислення багатьох догм, час духової скрути. Порохом покрилась традиція, люди втратили міцність і віру в себе, в своє життя. Втратили зв’язок з природою.
Прагнення принизити і образити переважає над прагненням припинити чвари, порозумітись, доповнити одне одного. Відсутність поваги до батьків і старших, неадекватність, непередбачуваність у діях – стають основними рисами нашого народу. Дерево роду гниє, а епоха відунів-предків, що колись так славетно існувала на українських землях – кудись запропала. Україна відрізана від світла, від часу своїх традицій… Як неможливо розсікти на шматки жодною зброєю сталь, так неможливо розсікти чи спалити вогнем дух “народу, що вгору йде”, об’єднаний єдиним звичаєм-вірою, що увіковічнена в священних прадідівських законах та книгах праотців. Безвольні ж народи будуть перемелені у цьому млині. Народ, який не знає минулого – немає право на майбутнє.
Саме наші пращури, орії – першоорачі світу, приручили коня, винайшли колесо та плуг, наші пращури окультивували жито, пшеницю, просо. Свої знання вони понесли у далекий Китай, Індію, Месопотамію, Палестину і Єгипет, Північну Італію, на Балкани, в Західну Європу. Знали вони потаємну силу речей і явищ, володіли нею, виробленою у віках, і з допомогою неї віщували майбутнє. Через що і називали їх волхвами, відунами та мольфарами. Їх слова були досконалими, вчинки – шляхетними, а думки – органічними. Карбуючись у свідомості, вони як зерна проростали у плодовитій землі і ставали справжніми цінностями для нащадків.
Рідний край асоціювався із раєм, родина була першою школою для дітей. Через родину пізнавали мудрість поколінь і передавалася спадщина предків. Обряди і звичаї були твердинями, міцно закріпленими у характері нації. Мова виступала ключовим компонентом у свідомості, що приходила із молоком матері. Слово, сказане батьками, сприймалось як священне, як заповіт, який на все життя відкладався у пам’яті людини, під серцем. Дітей навчали почуття обов’язку, почуття гідності і відданості перед своїм народом та рідною землею. Такі явища, як багатошлюбність, розлучення, “життя на віру” ніколи не були характерними для українського суспільства. Традиціоналізм відігравав величезну роль у родовому житті українців. Будувалась, по суті, потужна держава, що складалася із системи династій і родів – джерела унікального культурного, морального та духовного оновлення нації. Звісно, вороги не змогли залишити такий народ поза увагою. Вони шукали ласу здобич і знайшли її у нашій гостинності.
Так у нас відібрали все – життєвий простір.
Наших мудрих волхвів було порубано сокирами і спалено живцем на очах народу. Полководці мусили скласти зброю – нова релігія забороняла їм чинити опір, нав’язуючи убогість і покору. Однак, з боку самої церкви, заповідь „не убий” була порушувана повсякчас. Будь-який злочин покривала «божа воля». Ми потрапили під важке іго злодіїв, які були сповнені ненависті до нас, які духовно і фізично нищили, грабували нас. Замість рідної мови нам ввели церковнослов`янський суржик, а язичницькі храми і бібліотеки спалювали без жодного жалю до культури. Будь-які сплески духовної свідомості безпощадно закінчувалися катуваннями. Ті, що залишились – волхви і характерники, змушені були бігти. Вони об’єднювалися у таємні кола і у віддалених місцях сили будували капища та січі. Маємо свідчення “Велесової книги” про цей час: «Такими були наші отці, і нам не бути іншими. А греки хотіли нас охрестити, щоб ми забули Богів наших і так обернулись в їхню віру і стали їм служити. Постережемось того, як пастухи оберігають своє стадо, і не дають вовкам хижачити на ягнят, які бо є дітьми Сур’ї-Сонця». (ВК.6є.4-8).
Так поставали унікальні святилища на нашій українській землі: Хортиця – святилище астрономічного призначення; Богит – гора-святилище із легендарним Збруцьким ідолом в центрі; Урич і Бубнище – унікальні кам’яні палеобсерваторії в Карпатах; Стільсько – резиденція білих хорватів та найбільше місто за територією у тогочасній Європі; Кам’яна Могила – протошумерський релігійний центр давньоруських жерців; та багато інших. На жаль, завдяки зрадникам та відступникам роду, вони довго не проіснували. Вороги не були зацікавлені у тому, щоб українці пам’ятали і виконували заповіт своїх праотців та всіма силами піднімали полчища проти нас.
Кожна криза ставить перед людиною вибір. Перед українцями постав вибір: скоритися або продовжити боротьбу. Чомусь ми обрали перше і одягнули тисячолітнє ярмо на себе, забуваючи, що самобутність і сила народу – в його національних традиціях, у гідності. Бо що таке традиція? Це послідовність, пропорційність у свідомості і порядок у душі, виховання в умовах родинного щастя, спокою і балансу, що є основою для здорової нації. «З коріння усе розпочалося, з коріння дерево проростає. Без коріння – всихає усе», – таку глибинну культуру навряд чи побачиш зараз…
Основоположник традиціоналізму, Генон Рене писав: «Там, де людство стоїть на основі традиції, воно процвітає, оскільки живе за законами метафізичного базису людської природи, а відходячи від цього базису, втрачає легітимність власного буття і гине». Традиціоналізм – це виклик смерті, виклик прогресу науки і техніки, що його породило зло. Раніше люди скидували ворогам на голову камені, сьогодні – атомні бомби. За все це розплата – війни, хвороби, виродження. За своє існування людство придумало безліч способів убити себе і знищити природу, та жодного як убити смуток за один день, не віднайшло формулу любові. Якості людини не еволюціонували – вони припинили свій розвиток. Будучи на стороні руйнування, важко пізнати істину – основна думка цієї статті і вцілому традиціоналізму.
Зараз перед нами постає знову вибір. Нам потрібно визначитись і пояснити світові та самим собі – хто ми є? Чиї ми діти? За що боролись наші предки і чому програли? Якою мовою співали колискові нам наші матері? Що об’єднує нас, людей, що живуть на цій території, і куди ми всі разом хочемо рухатись?
Першоджерело відкриється тому, хто пізнає природу – істину. Центр – наше серце. Керуючись обома принципами, спитайте, порадьтесь із землею. І відповідь сама прийде…
