- Деталі
-
Створено Понеділок, 07 листопада 2011 23:43
-
Автор Володимир Воловодюк
Нещодавно в українських ЗМІ з’явилося повідомлення про бажання Московського патріархату внести до Конституції України зміни, щоб зникли статті про відокремлення церкви від держави. На це ніхто з політиків не відреагував.
То ж не дивно, що одразу розпочалася широкомасштабна пропагандистка акція необхідності введення у Збройних Силах посади капелана. Використовуючи цей термін, доморощені політики навіть не перегорнули тлумачний словник, щоб дізнатися про значення цього слова, яке не має відношення до православ’я.
Отож, що принесе у військові підрозділи введення інституту капеланства у нашій багатонаціональній і різноконфесійній країні? І тут слід повернутися на початок незалежності. Тоді, окремі націонал-патріоти вже робили спробу вчепити попам еполети, та зваживши всі «за» і «проти» відмовилися від намірів. На це була вагома причина – набирала розвою українська національна церква, яка боролася за уми громадян. МП це не подобалося і, використовуючи різні важелі впливу, тему закрили. Багатьом здавалося, що назавжди, бо Україна декларувалася світською державою. Однак, варто було московським духівникам взяти за горло УПЦ Київського патріархату, Автокефальну та Греко-католицьку церкви, як питання підпорядкування армії знову висунуло голову.
Те що люди відвідують храм тієї чи іншої конфесії то є право їх особистого вибору. Але давайте розглянемо аспект введення священників Московського патріархату в українських збройних силах.
Як відомо, Московська церква особливо запопадливо почала обслуговувати імперію ще за Петра першого. Коли ж царат захитався (згадаймо народників), саме священики виступили активними борцями з крамолою. Хоча вони й до того порушували святеє святих – сповідь, доповідаючи в жандармські відділки почуте. Далі був знаменитий «революціонер» Гапон, заклики воювати до переможного кінця із братами-християнами. Та це все історія, котрої у нас не хочуть знати, бо так легше жити.
То ж повернемося до наших баранів. Ми вже знаємо, що у всі часи і у всіх народів людина, яка знає потаєні настрої прихожан, неодмінно співпрацює із спецслужбою. Байдуже як вона іменується, головне доповідати. В тоталітарній державі це вважається нормальним явищем, але ж ніяк не в демократичній, де людина іншої конфесії чи атеїст мають рівні права з апологетом МП. І ось, як тільки з’являться капелани, то зрозуміло, що у тих військових частинах, де ще є ознаки секретності, душами пастви опікуватимуться… офіцери ФСБ у сутанах. У другорядні формування наплавлятимуться неперспективні випускники семінарій, котрих ніде працевлаштувати.
Зрозуміло, що священики активно втручатимуться у виховний процес військовослужбовців і схилятимуть їх до зради, прикриваючись Богом, який все простить заради церкви. Не секрет, що християнська ідеологія більше зацікавлена в прихожанах, які скоїли злочин чи правопорушення і розкаялася в ньому, ні ж та людина, котра живе за божими заповідями. Зрештою і цей аспект ми можемо залишити в спокої, бо є значно важливіший. Чи виконуватимуть українські військовослужбовці свій конституційний обов’язок, якщо вважатимуть, що їхній дороговказ - православна Москва? Ось тут і зарита собака. Бо ідеологія сусідньої держави, перед якою, як сказав В.Путін, лежить завдання відтворення імперії. Дивно, але ніхто не говорить про те, що має бути інститут капеланства котроїсь із національних церков. Хоча, навіть, коли прийняти аргумент про їхню неканонічність, (а це категорія своєрідного шулерства), то поряд із нами активно діє католицька церква, Румунська православна, є кілька потужних християнських течій. Чому віруючі цих церков мають слухати московського попа? По якому праву? Хто дозволив? Як у такому випадку бути із історією, коли українські козаки неодноразово гнали «добрих» сусідів шаблями? А що робити із Мазепою-гетьманом, з якого досі не знято анафему і державним орденом його імені? А на яких прикладах героїзму виховуватимуться солдати? Хто зробив більше для України Сагайдачний чи Голіцин, Виговський чи Шереметьєв? Чи, може, Вельямінов, Меньшиков і Рум’янцев стануть нашими взірцями? Невже знову забудемо про Конотоп? Як тоді трактувати різанину мирного населення, вчинену російськими солдатами в Батурині та Брацлаві? А як оцінити знищення православними союзниками Запорізької Січі? Все це і багато інших злочинів скоєно з відома московських патріархів і ніхто їм за це досі не дорікнув. Може тому вони й нахабніють, бо ніхто не запитає чому мовчали в 1933 році й досі не визнають Голодомору? А чи не їхні ставленики радо зустрічали нацистів?
При такому розкладі мені важко уявити, як призиватимуться на службу молоді люди. Якщо в армії буде священик МП, то виходить, що для мусульманина, іудея чи атеїста шлях до служби закритий. А відтак, тільки прихильники однієї церкви зможуть служити у силових підрозділах, бо туди беруть після армії. Що ми матимемо за десять років? Армію і всі силові структури які керуватимуться не Статутом, а словом Божим. Далі, якщо солдати присягатимуть на Біблії, то виникає логічне питання, а навіщо тоді присяга? Бог вище і надійніше, бо в нього завжди можна випросити помилування, а військовий трибунал не пощадить.
Особливість МП в тому, що він засобами релігійних відправ нав’язуватиме російську мову, а це в людей, котрі не переймаються важливістю засобів комунікації, (бо не володіють ними на належному рівні і не є переконаними патріотами національної держави), несе небачену загрозу обороноздатності України. І ось тут пригадуються слова Лейби Троцького, який, аби захопити владу, сказав: «Ні війни, ні миру. Армію розпустити». Є над чим замислитися, чи не так?
Чи стане наша армія боєздатнішою на чолі з капеланами? В мене великий сумнів. Тут я знову хочу повернутися до історії. Згадаймо, як мільйони православних солдат піддалися соціальним та політичним гаслам більшовиків і нищили свої ж святині. А все чому? Бо вони малограмотні, доведені до відчаю зрозуміли хибність і лицемірство догматиків й пішли за політичними авантюристами які обіцяли добробут уже завтра.
Розмірковуючи над цією темою, пригадав, як у нас на території однієї силової структури будували каплицю, «пропонуючи» співробітникам внести певну суму. Але ж після відкриття будівлі, моральності в діях цих людей не побільшало, як і прихожан! В армійських структурах все буде простіше, бо там є дармова сила – солдати. Ось їх і використовуватимуть на будівництві та обслуговуванні забаганок попів, а офіцерів строєм водитимуть на службу, вони «добровільно» перераховуватимуть зі своєї злидарської зарплати пожертву на храм, будуть вимушені брати церковний шлюб чи хрестити дитину. Капелану треба ж за щось утримувати родину. Нікого не хвилюватиме, що молодий лейтенант не має де жити, головне щоб він знав «Отче наш» і бив поклони.
Ініціатори цієї політичної оборудки навіть не замислилися, що в такому разі з народного фольклору зникне хитруватий прапорщик і його місце займе підпилий священик із кадилом. Що ж залишається гірко посміхнутися, бо наші очільники, очевидно, вичерпали всі пропагандистські засоби в плані поліпшення добробуту громадян. Тепер надія на Бога. Та забуваються вони, що Бог має бути в серці й посередників між ним не треба.
Володимир Воловодюк,
отаман Вінницького козацького полку імені Івана Богуна
Джерело: http://a-ingwar.blogspot.com/l
