- Деталі
-
Створено: Середа, 17 грудня 2008, 20:28
-
Автор: Велимир Піхота
Доброго дня, рідні мої українці!
ЩО ТАКЕ РІДНА ВІРА? Це питання того ж порядку, як:
Хто така рідна мати?
Хто такий рідний батько?
Що таке рідна земля та рідна мова?
Український народ живе на нашій рідній землі з того часу, скільки сягає його історична пам`ять. Він є автохтоном, тобто живе на рідній землі споконвіку.
І Батьком нам було Небо, і Матір`ю – Мати Сира Земля. І бриніння Рідної Землі, Світло Батька-Неба сформували нашу мову, що є мовою Рідних Богів,і наша мова призначена для спілкування з Богами.
Бриніння Рідної Землі і Світло Батька-Неба проявились в звичаєвій культурі, пісні, побуті, мистецтві, обрядовості, у Звичаях та Традиціях, як спосіб нашого Життя на шляху до Бога.
Бо ми – діти Богів. Боги наші – Світло. Вони народили Світ Білий, Сонце, даюче нам Життя – Дажбога, і нас – Онуків Дажбожих, аби ми несли Світло, Чистоту, Правду, утверджуючи їх на Рідній Землі, на якій – ріки солодководі, на якій – Сонце лагідне, на ній – поля квітучі, на ній – гаї співучі.
І Рідні Боги щедро обдарували нас і Волею, і Любов`ю, і Вродою, і Силою, щоб були ми самі собою, щоби самі були Творцями Віри своєї, і були вічними, як Світ, і нині, і завжди.
Слово „РЕЛІГІЯ” – складається із таких складових, як „РЕ” – повернення, відновлення ( н-д, РЕ-конструкція, РЕ-абілітація ) та „ЛІГА” – зв`язок, поєднання ( н-д ЛІГА чемпіонів, ЛІГА націй – об`єднання ), тобто,
„РЕЛІГІЯ” – відновлення зв`язку, зв`язку з Вишніми Силами, з Богом, який з певних причин був втрачений.
Наша Рідна Віра, що зберіглась у вигляді народних Звичаїв та Традицій, а також на рівні підсвідомості, генетичної пам`яті, проявленій у інтуїтивному відчутті, у ментальності українців – не потребує „повернення зв`язку”, бо ми його ніколи не втрачали, бо живемо на Рідній Землі споконвіку, і залишаємось дітьми Рідної Землі і Рідних Богів!
СУТЬ ВІРИ.
Оскільки українська мова – це мова Богів, які сотворили Світ, вона дозволяє нам зрозуміти сутність слова з самого його звучання. Так,
„ВІРА” – це ВІ-дання РА, тобто відання Світла, Сонця, Бога, тобто – система Вищих Знань про Всесвіт та його Закони.
Наші Предки розуміли Всесвіт, як Рід. Все суще, все видиме і невидиме – народжено Богом, і тому Він – Рід Всевишній. Усе Родом народжено і в Роді перебуває, а люди – суть Рід Божеський у Яві.
Світ розумівся, як Триєдиний. І „Велесова Книга” каже нам, що то ми були перші, хто Триглаву вклонився. Три Світи – це Прав, Яв та Нав.
ПРАВ – Світ Богів, від якого Вони правлять Світом, і дають нам праведні Божі Закони Життя.
ЯВ – Світ явлений, проявлений, видимий, нам Богами дарований.
НАВ – Світ неявний, невидимий, Світ Духовний, Той Світ, у якому перебувають Душі Предків, і чекають на своє повернення у Світ Явний.
Тобто, Триглав – сучасний герб України –
-
це єдність і мертвих, і живих, і ненароджених;
-
минулого, сучасного і майбутнього;
-
народження, збереження та руйнування.
Але все суще, і Душі наші, народжуючись, живучи та вмираючи – не зникають назавжди, а народжуються знову в своєму новому втіленні, в нащадках свого Роду. Так, як народжується, живе і вмирає наше Сонце, заходячи за обрій на ніч, а зранку – знову воскресає, і дарує нам народження Світу нового дня.
Так постала віра в невмирущість Життя. І то є Велике Коло Живоявлення.
І тому ми з Богами Рідними повсякчас єдині, і тому творимо і говоримо з Богами воєдино. А що в великому, то і в малому, а що в малому, то і в великому.
Наш Бог – Отець Небесний – Творець Світу Білого, а ми – Онуки Дажбожі, діти Богів, діти Бога-Творця.
І тому ми можемо і повинні творити Світ Свого Життя навколо себе.
І ми бачимо, яку красу сотворив наш народ, єднаючись із Богами – це наші вишиванки, рушники, кераміка, вироби народного мистецтва, пісні, казки та обряди.
Також ми можемо творити Світ Свого Життя – думкою, словом, кожним вчинком.
І тому ми розуміємо, що події нашого Життя не „трапляються з нами”, а є наслідками тих, чи інших наших думок і прагнень.
І тому ми беремо відповідальність за своє Життя на себе. І розуміємо, що кожна невдача – це лише привід для самовдосконалення, підказка для роботи над собою на шляху до Вищої Досконалості, на шляху до Бога.
БАГАТОБОЖЖЯ ЧИ ОДНОБОЖЖЯ ?
Ні те, ні інше, або точніше – і те, і інше.
Подивіться, як це питання вирішується в Природі – живому прояві Рідних Богів. Скільки існує форм життя? Скільки видів рослин, квітів, мурах, пташок, тварин та людських культур?
І все це проявлене на нашій одній Землі.
Наші Предки розуміли Світ – як єдиний і багатопроявний.
Адже все народжене єдиним Богом-Творцем – Родом Всевишнім, і проявлене найрізноманітнішими втіленнями, які творять Красу на Землі.
Бог один і множинний, кожен Рід пізнає його у свій час і називає по-своєму, у суті розуміючи одне й те саме.
Рід людський – Древо, а народи – різні гілки.
Тож маємо жити в Любові і Злагоді, по Правді та Совісті, на основах взаємоповаги та дружби, усвідомлюючи, що планета Земля – наша спільна колиска, яку маємо берегти, примножуючи Красу Божественного Життя.
МОЛИТВА
Оскільки ми – Онуки Дажбожі, діти Богів, то маємо у собі всі ті якості, що і Прабатьки наші, Боги Рідні. І тому Боги передали нам усе, що мали самі, і дали волю творити Життя своє.
І Боги Рідні вкраяли нам Землю, нашу Україну, щоби ми, діти Божі, Онуки Дажбожі – були мудрі й пригожі, і мужністю пісень славили день, і були вічними, як Світ, і нині, і завжди.
Тому ми у Богів Рідних нічого не просимо, не молимо їх нам щось дати, бо вони вже дали нам все.
Ми славимо їх, і від того звемося Славянами, і славимо їх Словом, і від того звемося Словянами, і звертаючись до Рідних Богів, Світ Богів – Праву Славимо, і від того звемося од віків – Православними.
Ми дякуємо Богам за народження Світу Білого, за Життя і Красу даровані.
Людина, звертаючись до Богів – висловлює їм свою вдячність тими словами, які народжуються в її душі. Славлення – це розмова Серцем, аби зв`язок із Богами ніколи не розривався, аби не забули ми своє призначення у цьому житті на Землі – свято берегти її, і прикладом життя свого – нести та поширювати Світло Божественної Правди.
Приклади Славлень дає нам „Велесова Книга”. Н-д:
І се молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо.
Це – Бог Прави, Яви та Нави, се маємо їх воістину!
І Триглаву велику Славу співаємо.
І хвалимо Сварога – діда Божого,
Який тому Роду Божому є начало,
І всякому Роду – криниця вічна,
Яка витікає од Джерела свого,
І взимку ніколи не замерзає.
А ми тієї Води Живої, п`ючи, живемо,
Допоки не прийдемо до нього, як свої,
Прибудемо до лук його райських.
Слава Рідним Богам!
ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ
Щоб дати відповідь на це запитання – згадаємо: хто ми, діти яких Батьків?
Бог – Рід Всевишній проявився Богами Рідними: Батьком Сварогом, Отцем Небесним і Ладою-Матінкою, Великою Богинею, що творить Лад у Всесвіті, у Родинах Небесних та Земних.
У Світі Явному – вони народили Прабатьків Роду нашого – Праотця Орія і дружину його – Матінку Славу. І від них пішли Роди Орійські – Роди орачів землі, Роди хліборобські, Роди Славні, і розселилися в землях, нам Рідними Богами вкраяних, кожен Рід в своїй Україні по Роду свому.
І тому ми – нащадки Праотця Орія та Матінки Славуні – Славні Орії ( або Арії ) – споконвіку орачі землі, роди хліборобські.
І „Велесова Книга” каже нам, що це Бог Мудрості – Велес навчив Праотців наших землю орати і зерно засівати, і жати снопи колосисті на струджених полях, і ставити Сніп до Вогнища Хатнього, і почитати його, як Отця Божого.
І від того пожертва наша – це праця рук наших, та дари полів наших.
Наші Предки хліборобською свідомістю розуміли, що для того, аби виріс врожай, треба в землю кинути зерно – принести його в пожертву, адже зернина таким чином вмирає, але народжує нам повноналитий колос.
Коли збирали врожай, то знову ж таки, розуміли, що все зібране зерно не можна споживати, навіть під загрозою голодної зими – треба залишити на засів у наступному році – пожертвувати ним, аби мати змогу знову засіяти його в землю.
І в знак розуміння цього Закону Всесвіту вони лишали на полі незжатий сніп колосся – Велесу на борідку, аби дух поля зміг знову відродитися.
Оскільки Всесвіт є Рід, то і все існуюче навколо нас – живе, і є нашими родичами. Тому ми маємо піклуватися і про пташок, і про мурах, і про рослинний та тваринний світи.
Тому маємо вділяти на пожертву Всесвіту, Богам, частину від свого достатку, аби підтримати життя у Всесвіті, аби він міг знову дарувати нам свої богатства.
І так у всьому. Такі самі правила діють і в Світі Духовному. Такий Закон Пожертви – для того, щоб щось отримати, потрібно віддати. І Всесвіт винагородить нас багатократно за нашу праведну світлу безкорисну благочинність.
І „Велесова Книга” визначає оптимальний розмір тої пожертви:
Од праці рук наших маємо вділяти десятину на справи духовні, а од того соте – на Велесове, на пожертву.
І питання пожертви – не є питання пожертв грошима. Принцип пожертви – то є Закон Всесвіту, встановлений Богами. Н-д:
-
Для того, аби виховати гідних дітей – ми повинні вділити час на їх виховання;
-
Щоби отримати Знання – ми повинні пожертвувати своїм часом на їх засвоєння;
-
Щоби парубок здобув прихильність дівчини – він повинен вділити свій час на залицяння та дарувати їй знаки своєї уваги;
-
Для того, аби не втратити Мудрість і Силу нашого Великого Роду ми повинні вділяти свій час на Славлення Богів і спілкування з Предками, а також на громадську діяльність, дотримування Звичаю.
Український народ не має в своїх Звичаях та Традиціях принесення жертв людських.
Про це свідчить і „Велесова Книга”. Це неприйнятно і незрозуміло і самій ментальності українців.
Адже наша пожертва Богам і Предкам – це наше спілкування із ними і пригощання їх Душ, що перебувають у Вирії, аби дати їм сили і закликати Душі Предків повернутися у Світ Явний, народившись у наших нащадках.
В нашій традиції:
-
Лишати великодні бабки і крашанки, як символи воскресіння і нового народження Душ Предків на могилах Предків на Проводи;
-
Це кутя на Святий Вечір для Душ Предків; колово – на поминання;
-
Напої та хліб – на згадку про померлих родичів, яких немає з нами за столом;
-
Це роздача Коровая на весіллі, як символу єдності з усім Родом, в тому числі і з Душами Предків і Богами. До того ж Коровай, як і будь-який хліб – можна було лише ломати руками, і ні в якому разі не можна було його різати ножем, аби не було ножа і розбрату між родичами.
"Наша пожертва – це поняття Духовне."
Велимир Піхота,
Голова Громади Рідної Віри (Об'єднання Рідновірів України) "Вінець Бога",м.Вінниця
Джерело: сайт громади "Вінець Бога" http://www.vinec.org.ua/
Без категорії 